Виповнюється 75-та річниця від закінчення Другої світової війни, а її моторошне відлуння відчувається і в наш час. Ледь не щодня на Сумщині знаходять бойові гранати, міни, артснаряди, що дає привід задуматись, скільки ж було скинуто їх на нашу землю і в яких умовах виборювалася перемога. Зокрема за слідами боєприпасів, які свідчать про минулі битви і атаки, пошуковці громадської організації «Пошуковий Загін Повернення» відшукують полеглих солдатів, потім знаходять їхніх рідних і організовують перепоховання. Цією важливою справою чоловіки займаються за покликом душі та з великим почуттям патріотизму, адже щоб вести пошукові роботи, замало добре знати історію і мати фізичні можливості для здійснення таких пошуків.

«Війна не закінчена, поки не похований останній її солдат», – для пошуковців це не просто крилата фраза, а ідея, заради якої вони кожного року відправляються на пошук загиблих бійців і проводять вахти пам’яті.

Як розповідає керівник «Пошукового Загону Повернення» Олексій Масюченко, бажання знаходити бійців з’явилося ще в дитинстві, коли разом із батьком переглянув фільм про Велику Вітчизняну війну і був вражений, побачивши солдат, які загинули в окопах, були засипані під ворожими обстрілами і технікою. Це і спонукало займатися пошуками бійців, полеглих в полях. Ось вже 11-й рік він, працюючи водолазом і відшукуючи зниклих безвісти людей, у вільний від роботи час веде пошукові роботи.

За словами Олексія, за весь період існування «Пошукового Загону Повернення» вдалося знайти більше 100 солдатів. Лише цієї весни на території Сумської області вони відшукали 7 бійців.

«Опізнали наших воїнів за гудзиками із зірочками, натільними хрестиками та характерними речами для бійців того часу. Вони загинули у 1943 році, коли вже відбувалося звільнення Сумщини. На жаль, установити особистості практично неможливо, оскільки на них не було іменних медальйонів, які були скасовані у 1942 році», – коментує керівник пошукового загону Олексій Масюченко.

Одного солдата підняли у селі Градське Тростянецького району. Як з’ясувалося за вцілілими речами – каскою та смертником, це був воїн німецької армії. До речі, Олексій знайшов останки 22 військовослужбовців Вермахту і 20 вже передав німецькій стороні, а саме організації «Фольксбунд», яка займається перепохованням воїнів Вермахту.

Двох наших бійців підняли під Охтиркою, біля мосту через річку Ворсклу, трьох – у селі Михайлівка Краснопільського району. Щодо останнього випадку, то місцеві розповідають таку історію: німці повісили трьох льотчиків, а одна мати з донькою потайки вночі зняли їх із зашморгів і зробили тимчасове поховання в яру. Тепер краснопільці хочуть, щоб ці бійці знайшли вічний спокій саме в Краснопіллі.

Також керівник «Пошукового загону Повернення» Олексій Масюченко розповів, що до нього звернулися пошуковці Білорусі з проханням знайти родичів солдата, якого нещодавно за медальйоном виявили у Гомельській області. Ним виявився Івницький Василь Карпович 1910 року народження, уродженець Роменського район Сумської області. Був призваний Смілівським РВК і служив у 232-ій стрілковій дивізії. Через сільську раду шукатимуть його рідних, щоб встановити контакт, але передання останків буде можливим лише після закінчення білоруської Вахти пам’яті.

Знайдених солдатів пошуковці хочуть поховати в одному місці – селищі Краснопілля, де вже неодноразово проводили перепоховання.

Виявляється, і у такій важливій справі, як пошук полеглих солдат, на заваді стає бюрократична машина, адже щоб провести відповідні роботи, треба отримати дозвіл з Києва, а чекати його доводиться місяцями. При цьому найсприятливіший час для пошуку – лише навесні, коли земля ще волога, а поля – незорані та незасіяні.

Олексій Масюченко говорить, що ще два тижні, поки є сприятливі природні умови, він з товаришами продовжить пошукові роботи, а вже по їх завершенню будуть займатися питанням перепохованням бійців. Крім того, «Пошуковий Загін Повернення» планує передати знайдені навесні боєприпаси в управління Державної служби з надзвичайних ситуацій для знешкодження.