Сумський ветеран тримає бізнес-фронт, відкривши власну справу

10:21 / 01 лютого 2026

Сумчанин Антон Феденко був там, де не будують планів і не відкладають життя на потім, коли війна стискає все до лінії вогню, коротких рішень і єдиного бажання вижити.

З ним назавжди залишилися символи боротьби: «Золотий хрест» за підписом Залужного, нагорода «За жертву крові», дерев’яний янгол, подарований під час присяги, й документальні кадри реальної бойової місії за його участю…

Він пройшов тяжкі випробування фронтом, хвилини, коли вціліти допомогли військовий фарт і звичайна ремінна бляха. Його не зломили поранення й довгі місяці операцій, коли втручання потребували рука, легеня, серце й кишківник…

Сьогодні Антон знову вдома – тримає відповідальність за нове життя. 39-річний ветеран наразі підприємець і власник майстерні суші та піци «Креветка», яка розташована в самому серці міста, на вул. Соборній, 36.

Ранок, який змінив не лише місто

Антон – корінний сумчанин. У рідному Роменському мікрорайоні закінчив 25-ту школу, а потім продовжив навчання у Сумському технікумі харчової промисловості, здобувши спеціальність «обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж». Деякий час працював інженером-програмістом на місцевому підприємстві, кілька років провів у столиці, а повернувшись до Сум, заробляв на життя онлайн.

Напередодні повномасштабного вторгнення чоловік уважно стежив за політичними подіями. Новини були вкрай тривожними: закривали посольства, з’являлася інформація, що росіяни за тиждень до 24 лютого розгортають польові лікувальні штаби.

«Я зрозумів, що біда неминуча. Хоча все одно не очікував, що наступ буде, і саме на Сумщину», – зізнається чоловік.

Той ранок був сповнений тривоги й розуміння: щось невідворотно змінилося. Новини повідомляли про ракети на міста, а колони ворога перетнули рідні кордони. «Коли вранці стояв на зупинці, – згадує Антон, – звернув увагу на автівки з мигалками, два БТРи та автобус з нацгвардійцями, які поїхали в напрямку Києва. Тоді зрозумів: війна вже тут».

Думав тоді лише при одне: що робити далі? «Було два вибори: спостерігати або допомогти, – говорить Антон. – Я обрав друге. Вдома про це повідомив рідних…».

Мобілізований 24.02.2022: між вибухами та іконами

По обіді 24 лютого Антон вирушив до міського військкомату й долучився до добровольчих батальйонів тероборони. Зі зброї доброволець отримав РКК – ручний кулемет Калашникова. Досвіду роботи з ним майже не було: хіба що тримав «калаш» у руках в технікумі, на стрільбищі. Позиції були розгорнуті на території кадетського корпусу. Саме там Антон уперше по-справжньому відчув вагу власного вибору.

«Тоді повз нас проходили російські колони, – згадує він. – А коли вони рушили у зворотному напрямку – по них відкрили вогонь. Зірвався бензовоз, була підбита техніка. Кадри першого бою в місті миттєво розлетілися соцмережами й новинами».

Так для Антона почався власний відлік війни. Разом із такими ж добровольцями він охороняв прилеглі райони, об’єкти поблизу місця базування, влаштовував засідки й тримав порядок у місті, яке щодня змінювалося на очах. Розміщувалися бійці в корпусах навчального закладу – займали зачинені кабінети й кімнати, де нещодавно навчалися кадети. «Командир сказав: вибираємо позиції, – згадує Антон. — Ми зайшли до одного з кабінетів на другому поверсі, а там – церква. Ікони, свічки, тиша».

Через півтори доби ворог атакував кадетський корпус з «Градів».

«Ми якраз снідали, коли пролунав потужний вибух, – продовжує ветеран. — Нам пощастило, що церква була посередині корпусу, а вибух прийшовся у праве крило. Повилітали вікна й двері, були пошкоджені стіни, покрівля… На щастя, хлопці, які там перебували, зазнали лише незначних поранень. Врятувало те, що у росіян ця зброя була доволі неточною».

Маленький янгол великої війни

Під час служби у 117-й бригаді ТРО Антон разом із побратимами входив до групи швидкого реагування, яку готували для протидії ворожим ДРГ на території Сумської області. У разі прориву противника бійці миттєво виїжджали на бронетехніці, щоб перехопити й зупинити ворога ще на підступах.

Бригада, сформована переважно з добровольців, насправді мала потужний бойовий потенціал. Ці люди були вмотивовані до краю – кожен прийшов боронити своє місто, домівки, рідних.

«Ми йшли добровільно – ні про які гроші не йшлося, – згадує Антон. – У нашому підрозділі з тридцяти людей було десятеро, які ніколи не служили в армії й не складали присягу. Я – серед них».

Присягу він склав уже в травні 2022 року. Це відбулося урочисто: був священник, а маленька дівчинка подарувала бійцям крихітних дерев’яних янголів. Свого Антон зберіг. Для нього це – символ того, за що вони воюють. Він брав цього янгола із собою й пізніше, вже на Донбасі, виконуючи бойові завдання в складі Третьої окремої штурмової бригади.

Не з першого разу, але до своїх

Про набір до 3-ї ОШБр, яку очолив перший командир полку «Азов» Андрій Білецький, наш герой дізнався з публікації «Української правди». Бригада формувалася за принципами легендарного «Азова». Відбір був жорстким: туди потрапляли лише сильні духом, готові до постійного самовдосконалення та найважчих боїв із ворогом на передовій.

«Коли я прочитав цю статтю – загорівся бажанням туди потрапити, – згадує Антон. – До Третьої штурмової був передбачений перевід із ТРО до ЗСУ, а на той момент це було вкрай непросто – лише за підписом командувача Сухопутних військ України. Але мене це не зупинило».

Спершу була співбесіда в Києві. Питання – на перевірку внутрішньої готовності до війни. Потім – медкомісія. Та головним випробуванням стало ФІЗО. Високі вимоги, жорсткі критерії. Антон придивлявся до інших кандидатів – кремезних, з потужними біцепсами – і ловив себе на думці, що шансів майже немає.

«Деякі з них навіть не змогли здолати дистанцію в три кілометри, – каже він. – Я теж із першого разу не склав ФІЗО – «завалився» на останньому випробуванні з берпі…».

Берпі ще називають «пекельною молотаркою». І недарма: вправа складається з чотирьох послідовних рухів – присідання, планка, віджимання та стрибок, які виконують безперервно протягом певного часу. На перший погляд – проста, але навіть кілька повторів доводять тіло до межі.

Але це був не кінець. Лише ще одна точка, з якої Антону довелося починати знову. Другий шанс виявився вдалим: два тижні виснажливих тренувань дали результат – він пройшов усі випробування та був переведений до 2-го механізованого батальйону 3-ї окремої штурмової бригади, командир якого теж сумчанин – Денис Сокур.

«2000 метрів до Андріївки»

Оскільки Антон мобілізувався в перший день повномасштабного вторгнення, етап базової загальновійськової підготовки він пропустив. Тож після року служби йому довелося наздоганяти. На навчанні військовий отримав базу – те, чого до того не знав: тактичні переміщення, вогневу підготовку, командну взаємодію, догоспітальну допомогу. Поруч були бойові командири, які вже пройшли випробування вогнем – виконували завдання в районі Кліщіївки на Донеччині.

«Саме до цього вони нас і готували. І так сталося, що згодом я опинився там, де воювали вони», – говорить ветеран.

Після БЗВП, на початку березня 2023 року, Антон потрапив на Донбас. Його підрозділ воював на Бахмутському напрямку. У Третій штурмовій бригаді, зазначає він, до підготовки особового складу підходять системно, приділяючи особливу увагу сержантському корпусу – бойовій основі сучасної армії. Щотижневі тренування та заняття з тактичної медицини згодом врятували йому життя.

Спочатку 2-й механізований батальйон утримував позиції до Сєвєродонецького каналу, згодом вийшов безпосередньо на канал, а потім почав рух у напрямку Бахмута – до Кліщіївки. Пізніше – у бік Андріївки. «Загалом до осені 2023 року ми утримували позиції. Після навчання наш батальйон став штурмовим, і саме наш підрозділ брав участь у штурмі Андріївки», – додає Антон.

Документальний фільм режисера та журналіста Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки» показує реальну бойову місію підрозділу Третьої окремої штурмової бригади, який у 2023 році намагався подолати близько двох тисяч метрів укріпленого лісу, щоб визволити село Андріївка. Стрічка складається з реальних кадрів – відео з шоломних камер військових та авторських зйомок режисера.

«В одному з кадрів мене видно здалеку – як ми з хлопцями йдемо на штурм, – розповідає Антон. – А згодом чутно по рації: «Чапа-300». Це мій позивний…».

Коли життя втрималося на блясі

В Андріївку наші штурмовики мали заходити з трьох напрямків, згадує боєць. Одна посадка – центральна, ще дві – з флангів, які безпосередньо прилягали до села. Задум командування полягав у тому, щоб одночасно увійти до населеного пункту з трьох боків і таким чином розпорошити артилерію противника.

«Наша штурмова група складалася з шести бійців, – розповідає Антон. – Завдання було чітким: максимально зблизитися з ворогом, закидати окопи гранатами й зайняти їхні позиції. Першого дня нам вдалося пройти близько 300 метрів і закріпитися. Далі – команда знову йти на штурм. Ворог уже встиг підготуватися. Просувалися дрібними перебіжками. Попереду – кущі, які закривали огляд. Видимість – метрів 20-30. Місце, куди я перебігав, – насип, за яким високі хащі. Що там – не знав. Спочатку вдарив туди кулеметом, кричу хлопцям: «Крийте!». Впав під насип – і вже боковим зором за метр від себе побачив гранату…».

Скоріше за все, це була ворожа розтяжка. Антон спробував відхилитися, але вибух його настиг – пробило легеню, стався пневмоторакс. Коли піднявся, в живіт прилетіла ворожа куля. Врятувала бляха на ремені з гербом України – вона прийняла основний удар на себе, однак кусок відламався, а уламки застрягли в кишківнику. Також дуже посікло руку. Однак і за таких критичних обставин боєць не розгубися й почав надавати собі першу допомогу – наклав на понівечену руку турнікет. Діяв вправно – за протоколом MARCH (цьому, до речі, навчені й працівники майстерні суші та піци «Креветка»), ліг у безпечне положення.

«Мене виносили під мінометним обстрілом – спочатку на спальному мішку, згодом на ношах, – згадує Антон. – Потім почався артобстріл. Тому хлопці поклали мене у велику лунку від міни й відійшли. Наді мною літали ворожі міни, дрони… Через годину за мною повернулися. Евакуація тривала чотири години. Наш ротний медик узагалі не очікував, що я виживу».

Тоді, під час штурму, загинули двоє бійців – зокрема керівник штурмової групи та побратим із Шостки, який помер уже в лікарні.

Десять складних операцій

Процес лікування був довгим і виснажливим: Дніпро, Луцьк, Тернопіль. Кожна операція для Антона була випробуванням – він хвилювався, чи зможуть зберегти руку, і з полегшенням усвідомив, що медики впоралися. Загалом він переніс десять складних втручань: кілька – на легені, пробитій шрапнеллю, а також операції на кишківнику, де видалили близько 40 сантиметрів пошкодженої ділянки. Але на цьому випробування не закінчилося. Виявили уламок у перикарді серця. Дістати його було надзвичайно небезпечно – були навіть пропозиції залишити його всередині. Та зрештою складне втручання принесло порятунок: уламок прибрали, а пошкоджену ділянку коронарної артерії замінили частиною вени з гомілки, і серце воїна отримало шанс працювати далі.

«Я розумів, що хлопцям, як раніше, я вже не зможу допомогти, – говорить чоловік. – Та свою подальшу долю довірив медикам: якщо після перенесеного визнають придатним – повернуся. Однак через тяжкі поранення мене виключили зі списків обліку. Із ЗСУ я звільнився влітку 2024-го. Потрібно було рухатися далі».

З нуля в підприємництві

Війна забрала у ветерана здоров’я, але не бажання бути корисним. Ще під час лікування Антон почав вивчати ринок праці в Сумах. Розглядав різні варіанти: створити власну справу з нуля чи придбати готовий бізнес. Підприємницького досвіду не мав, тож все було новим: від підбору персоналу та закупівель до фінансів, маркетингу та бухгалтерії.

«Я досі навчаюся. Це щоденна відповідальність», – говорить він. Важливу роль у прийнятті рішення відіграв побратим із позивним «Фенікс» – підприємець із багаторічним досвідом. Він допомагав Антону зрозуміти, як мислять підприємці, на що звертати увагу, як приймати рішення. «Завдяки таким людям значно легше втриматися ще на старті», – каже він.

Ветеранський бізнес як перевага

Антон проаналізував місцевий ринок: у Сумах працює понад 30 закладів суші, але його студія – особлива, з ветеранським статусом. «Я віддав частину здоров’я, захищаючи місто та країну. Хочу, щоб люди про це знали. Можливо, саме через це хтось обере «Креветку», – пояснює він.

Власне, цей сенс і став його перевагою. Загалом заклад у Сумах працює з осені 2022 року, а у 2024-му Антон придбав його у попереднього власника, який виїхав із міста, й почав розвивати далі.

Суттєвою допомогою стала державна підтримка для ветеранів. Антон скористався грантовою програмою «Власна справа» від Державної служби зайнятості та отримав пів мільйона на розвиток бізнесу. Отримані кошти дозволили стабілізувати роботу та не залишитися наодинці з труднощами. Частину гранту він спрямував на оформлення закладу, рекламу, оренду. Значна сума була направлена на закупівлю сировини.

Одним із пріоритетів стала якість продуктів: норвезька форель, добірні крем-сири, свіжі інгредієнти. Нова піч для запечених ролів дозволила розширити та удосконалити асортимент «Креветки». Нині він включає понад 20 сетів і більше 50 ролів, а також піцу, воки, суші-доги та сушіріто. «Смак формується з деталей, – пояснює Антон. – Усе, що готуємо, має бути добре зроблене».

У закладі діє постійна 15% знижка для військовослужбовців, також тут працевлаштовують внутрішньо переміщених осіб.

Бізнес як новий фронт

Для Антона Феденка власна справа – це новий фронт. Частина прибутку йде на підтримку ЗСУ та допомогу цивільним, які постраждали від атак ворога.

«Коли я звільнився, у місті почав розвиватися ветеранський рух, – розповідає Антон. – Багато побратимів відкрили власні справи. Ми спілкуємося, підтримуємо одне одного, гуртуємося. Ті, хто боровся за Україну, мають формувати її майбутнє. Зараз ми діємо не зброєю, а працею, справою і взаємопідтримкою», – додає ветеран.

Ірина Чирченко

*Цей матеріал підготовлено за фінансової підтримки Шведської асоціації медіавидавців Tidningsutgivarna для українських прифронтових медіа в межах ініціативи Національної спілки журналістів України “Frontline Press”.