Сумський журналіст відвідав Євро-2020 і поділився своїми враженнями
Сумський журналіст, керівник спортивного клубу інвалідів «Фенікс» Олександр Грінка побував на матчах збірної України в Бухаресті і розповів про свої враження від цьогорічного Євро.
– Олександре, як давно ти цікавишся спортом, і, зокрема, спортивною журналістикою?
– Спортом цікавився ще з дитинства. Грав у футбол і мав мрію стати саме спортивним журналістом. А коли закінчив Київський національний університет ім. Шевченка, став уже працювати журналістом. Звісно, писати доводилося не лише про спорт. Але найбільше захоплення викликали футбольні матчі. Я свого часу працював і на матчах Ліги чемпіонів, і на матчах збірної України. І на інших спортивних заходах, не лише футбольних. А саме як уболівальник, а не як спортивний журналіст, я зі спортивним клубом інвалідів «Фенікс» займаюся футбольними «мандрами» вже років 20. Побували на трьох останніх чемпіонатах Європи з футболу – у 2012 в Україні, у 2016 у Франції і на цьогорічному. Мене завжди приваблювала ця аура, футбольний драйв, який відбувається перед стадіоном, у фан-зонах.
– Чи важко було придбати квитки на матчі?
– Усі квитки УЄФА розпродає заздалегідь. Як тільки визначиться остаточно, де і в якій групі буде грати збірна, з якими командами, тоді вони починають реалізовувати квитки. Зазвичай кількість бажаючих придбати квитки перевищує кількість місць на стадіонах. Цього разу було дуже багато проблем з квитками через пандемію коронавірусу. Спочатку розглядався навіть варіант проводити цьогорічне Євро без уболівальників. Ми придбали квитки ще у 2020 році, оплатили їх, але потім УЄФА повідомила, що частина тих квитків, які вболівальники вже викупили, буде повертатися назад у зв’язку зі зменшенням кількості глядацьких місць на аренах. Тож я знаю багато людей, які відмовлялися від квитків. Здебільшого через те, що квитки почали надходити вболівальникам надто пізно (за три-чотири тижні до початку Євро), і спланувати поїздку, особливо тим, хто працює, було складно.
Багато хто із вболівальників, які мали квитки, але не змогли поїхати, перепродували їх. Теоретично УЄФА забороняє це робити, адже квитки іменні, на кожному з них написане ім’я і прізвище. Але на жодному з трьох Євро, де я побував, ніхто ніколи не перевіряв паспорти і не звіряв із квитками.
Ми отримували квитки для уболівальників з інвалідністю, УЄФА запровадила таку окрему категорію. Вони були за найнижчою ціною – 30 євро за квиток. А якщо людина з інвалідністю потребує супроводу – через проблеми із зором, або з опорно-руховою системою – УЄФА видає квитки для супроводжуючих безкоштовно. При цьому це далеко не найгірші місця.
– Скільки загалом коштувала твоя поїздка до Бухаресту?
– Ми підшукували найвигідніші варіанти, і вирішили, що краще не зупинятися в Бухаресті на весь час. Нам порадили поїхати одразу до Болгарії, а вже звідти безпосередньо їздити на матчі у Бухарест. Від чорноморського узбережжя Болгарії до Бухаресту всього трохи більше трьохсот кілометрів, і епідобмеження там значно лояльніші, ніж у Румунії. Так було і дешевше, і простіше. Якщо авіакомпанія Коломойського «Роза вітрів» запустила авіарейс на один матч ціною в 300 євро з особи, то ми за таку ж суму з людини отримали і переліт, і кількаденне проживання і харчування, і транспорт у Бухаресті.
– Як тобі загалом атмосфера на Євро-2020?
– Ситуація з пандемією наклала свій відбиток. Якщо порівнювати з Євро-2012 в Україні, з Євро-2016 у Франції, то свята, як такого, не відчувалося. Немає тієї атмосфери, тих фан-зон, які були на попередніх чемпіонатах у Харкові, Донецьку, Ліоні… Бухарест же нічим особливим не вразив. Обмаль вуличної реклами Євро, святково прикрашених будівель, розважальних локацій тощо. Волонтерів на вулицях теж було небагато, що створювало певні незручності приїжджим уболівальникам.
– Стадіон сподобався?
– Бухарестська «Насіональ Арена» збудована відносно недавно, у 2011 році. А вже у травні 2012 на ньому відбувся фінал Ліги Європи УЄФА. За рейтингом УЄФА, стадіон відноситься до арен четвертої, найвищої, категорії. Стадіон розташований у парку, дуже зручно спланований, має високу прохідність для вболівальників. Дуже сподобалося розміщення для вболівальників на інвалідних візках – майже по центру стадіону. Наш «Олімпійський» у Києві дуже поступається у цьому сенсі.
Попри усі епідемічні обмеження, українських уболівальників вистачало, особливо на матчі проти австрійців. Помітили ми на трибунах і «віп-вболівальників» з України – шоуменів, представників бізнесу, народних депутатів (зокрема і «слуг народу» із Сумщини). До речі, останні запевняли, що приїхали не за державні кошти, а купили тур на один матч за 600 євро.
– Як ти оцінюєш виступ збірної України на Євро? Що сподобалося, що ні?
– Я вважаю, що цьогорічний виступ – поки що максимум, який був можливий для нашої збірної. За останній рік рівень збірної серйозно впав. Це якщо порівнювати з відбірковим циклом, коли українці посіли перше місце у групі, перемогли тих же португальців. Команда була значно більш зігранішою, загартованішою. Я був на матчі Україна-Португалія у жовтні 2019 року, це був зовсім інший футбол, ніж той, що продемонструвала збірна на матчах фінальної частини Євро-2020. Звісно, на це є певні причини. Все ж я вважаю, що потенціал у нашої збірної дуже високий. Навіть попри ту гру, що ми побачили, той оборонний футбол, який зараз все більше застосовує Шевченко. Власне, ми демонструємо футбол, який зараз спроможні демонструвати. Хто сподівався, що збірна України дійде аж до 1/4 фіналу? Про це навіть і не мріяли. Я гадаю, якщо ми навіть не потрапимо на наступний чемпіонат Світу в Катарі, то принаймні ми маємо гарні перспективи на Євро-2024. Якщо, звісно, Шевченко допрацює до цього часу. По підбору, по потенціалу нашої команди, гадаю, її ще років на чотири вистачить.
– До речі, чи планує ваш клуб «Фенікс» відвідати наступне Євро?
– Ми ніколи не загадуємо наперед, але робимо все для того, щоб наші мрії збувалися. Євро-2024 проходитиме у Німеччині. Це буде трохи простіше – адже матчі відбуватимуться в одній країні, а не по всій Європі, як цьогоріч. Хоча ще невідомо, як ми будемо жити у контексті пандемії, які будуть умови. Сподіваюся, що буде краще, ніж зараз. Але на будь-які заходи такого масштабу – Ліга чемпіонів, Ліга Європи, чемпіонати Європи і Світу – ми завжди хочемо потрапити, принаймні, робимо щось для цього.
– За кого ти вболіватимеш у фіналі Євро-2020 – за Італію, чи за Англію?
– Важко сказати. Мене ніколи не приваблювали італійці, і на цьому Євро вони нічим мене не вразили. Сподобалося, як грали Нідерланди, Данія симпатична була. Перемоги англійців теж не хочу, і навіть не тому, що вони у нас виграли. Мабуть, у цьому фіналі буду нейтральним – дивитимуся матч без зайвого нервового напруження.
Спілкувалася Леся Кирій
Фото із ФБ-сторінки Олександра Грінки