Традиції Сумщини: кролевецький рушник у весільному обряді ділення короваю
У праці Григорія Калиновського «Опис весільних українських простонародних обрядів…» (1777 р.) згадується про те, що весільний коровай стояв на столі накритий навхрест двома червоними рушниками (вочевидь, малися на увазі кролевецькі ткані рушники). Під час ділення короваю «Дружко, з благословення старости прочитавши «Отче наш» і знявши з короваю рушники, бере один собі, а другий піддружому і, перев’язавшись через плече, розрізає коровай на частини і розсилає усім тут присутнім», – пише Калиновський.
Майже достоту так само відбувався обряд ділення короваю на Охтирщині, зокрема і в селі Гнилиця, ще у середині минулого століття. Тут на весілля пекли прямокутний коровай, в основі якого були дві коси, виплетені з тіста, та ще одну клали на них зверху. Робили ободо́чок, прикрашали верх короваю виліпленими з тіста «бо́чечками», сажали «птичечки́», «квіточки́». «А тоді наряжали: на спід – дві хлібини. І калина, жито обов’язково, колоски, барвінок уквітчали». Обв’язували коровай двома кролевецькими («короле́вськими») рушниками. У неділю на весіллі дружо́к і піддру́жий ділили коровай. Перед цим обов’язково мили руки горілкою і говорили до гостей: «Дозвольте цей святий хліб розділить на всих на вас». Отримавши дозвіл, «Знімають рушники, один одного перев’язують. А тоді оце калину кидають дружкам, боярам. А тоді починають різать»*.
На фото – “Весілля (в слободі Тростянці на Охтирщині)”, світилина Миколи Сумцова, десь 1898 рік, опублікована у праці “Слобожани” (1918 р.). Сумцов коментує, що праворуч, перев’язаний рушником, – то “дружко”. Можливо, кролевецьким рушником перев’язали його саме під час обряду ділення короваю. Окрім того, це, напевно, найдавніший знімок, на якому зафіксоване використання кролевецьких рушників під час весілля на Слобожанщині.
* Інформацію про весілля в селі Гнилиця на Охтирщині зафіксовано від Виходець Катерини Іванівни 1856 р.н., Галушки Олександри Данилівни 1937 р.н.. Етнографічна експ. 15.07.2021.
Відділ нематеріальної культурної спадщини Сумського центру культури