“Це ніколи не переживеш”: рідні загиблого бійця Василя Косовського розповіли його історію
Військовослужбовець Василь Косовський служив у 58-мій окремій мотопіхотній бригаді з липня 2022 року. Був старшим стрільцем. Після навчання у Великій Британії брав участь у захисті Запорізької, Харківської, Луганської та Донецької областей. Життя бійця обірвала куля снайпера, під час виконання бойового завдання поблизу села Серебрянка Бахмутського району, 16 березня 2023 року. Історію Василя розповіли його рідні.
“Вона завжди каже, що Вася в нас янголятко на небі. Вдень він сонечком світе, а увечері вона виділила собі три зірочки: одна зірочка — бабуся, одна зірочка — дідусь, а одна зірочка — це Вася.. найяскравіша зірочка, яка горить — це Вася”. Так каже шестирічна Оля про свого загиблого брата, військовослужбовця Василя Косовського. Вже понад три місяці, щотижня вона разом з батьками їздить до нього на могилу.
В будинку, де останні кілька років живе сім’я Василя Косовського створили пам’ятний куточок. Тут його світлини, особисті речі, а також шеврон з позивним — “Паспорт”.
“Це летіли в Британію (прим. — на навчання), а один хлопець загубив паспорт і вони шукали паспорт, ніяк не могли знайти. А коли син зняв берці, то в його берці був той паспорт, якось паспорт потрапив у його берці. І так його прозвали — “Паспортом”, дали йому позивний “Паспорт”, – розповідає батько Сергій Косовський.
У родині Сергія та Галини Косовських десять дітей: п’ять хлопців і п’ять дівчат. Василь народився другим. З дитинства хлопець добре малював і мріяв стати кухарем, каже пані Галина. А коли хлопець виріс, зацікавився автівками. “Машини — це було все для нього. Він любу міг машину на ходу сказати, що це за марка, розказати всі її характеристики. Все-все повністю.. дуже він розбирався в машинах”, — говорить мати загиблого.
На шиномонтажі у Тростянці, де працював Василь, він дізнався про початок повномасштабної війни. “Ми подзвонили: Вась, де ти є? Він каже: Ма, ми вже знаємо, ми їдемо додому. І він коли приїхав, каже: їхала колона (ворожа) і ми, каже, їхали за колоною по Тростянцю”, — згадує Галина Косовська. Повернувшись додому, Василь з батьком пішли у місцеву тероборону. “Тут у нас блокпост був, вони по черзі ходили, чергували. Ну і він з першого дня: тільки буде якась можливість вирватись кудись, щоб цей.. (служити) я, каже, піду.. піду, каже, захищати”, — розповідає жінка.
Остаточне рішення хлопець прийняв після того, як у квітні минулого року в Харкові поранили його хрещену, розповідає пані Галина: “Три місяці боролися за її життя. Він сказав, що ні, не можна це так залишати. З травня місяця він почав оббивати пороги, його не брали. Його не брали тому, що в нього були проблеми зі здоров’ям і коли він сказав, що підпише контракт, його взяли”.
Батько Василя Косовського згадує: “Для мене, як для батька, це було важко. Я його відмовляв, казав: “Може, синку, я піду, а ти залишишся?” А він казав: “Краще ви з мамою будете вдома, а я буду захищати вас”.
Василь Косовський пішов служити в 58-му окрему мотопіхотну бригаду. Був старшим стрільцем. Після навчання в Великій Британії брав участь у захисті Запорізької, Харківської, Луганської та Донецької областей. Постійно намагалась тримати зв’язок із братом Тетяна Косовська. “Завжди мені потрібно було знати, чи все добре, де він знаходиться. І, пам’ятаю, я була в лікарні і він не виходив на зв’язок близько п’яти днів, то було дуже тяжко. А потім сказав, що був у Донецьку. Це перший раз, коли я дізналася, що він в таких гарячих точках. Ну, а так, завжди жартики, мемчики мені скидав на військову тематику, що все добре, навіть якщо щось там, то..”, — говорить жінка.
Дівчина згадує, Василь з дитинства піклувався про неї: “Він був справжнім старшим братом. Він так завжди, навіть якщо я йому щось не розповідала, він дізнававсь звідкись і казав: “Таня, так не треба”, або ж “Тань, ну тут класно, молодець, зробила правильно”. Ми постійно з ним, у нас була спільна компанія, гуляли разом. Він молодець. Мужчина”.
Батькам Василь Косовський не багато розповідав про свою службу. “Він завжди такий от був на позитиві. Наприклад, немає з ним зв’язку п’ять днів.. Як оце йде, наприклад (на завдання), він телефонує і каже: мене не буде два дні. Минає п’ять днів, ми переживаємо.. А він такий дзвонить. Кажу: синок, ну ти казав два дні не буде зв’язку. — Ой, ма, відпустка затягнулась. В нього ніколи не було такого, щоб він нам скаржився”, — розповідає мати Василя.
“Він казав: я відпочиваю. Коли дзвонив, я його питаю: синок, де ти є, де ти знаходишся? Каже: Па, я відпочиваю. Кажу: де ти відпочиваєш? — Та ми в лісі відпочиваємо. — Де це ти в лісі відпочиваєш? — А в нас тут, каже, гойдалка є. То ми на гойдалці гойдаємось”. Ніколи не сказав, що вони воюють, що йому важко..Ніколи не сказав..”, — згадує батько загиблого.
Востаннє спілкувались із сином Сергій та Галина Косовські за день до його загибелі, згадують батьки: “Він подзвонив і каже: ма, не переживай, мене два дні на зв’язку не буде. І як завжди він казав, як виходив на позиції: “Ма, я повернусь — подзвоню”. А тут ми з ним балакали, балакали і я як сьогодні пам’ятаю, що на роботі була, вийшла на поріг школи, ми з ним довго балакали і тут він каже: “Ма, я вас усіх дуже-дуже люблю”… а він просто відчував.. (батько додає) — Прощався…”.
Загинув старший солдат Василь Косовський 16 березня 2023 року. Життя бійця обірвала куля снайпера, під час виконання бойового завдання поблизу села Серебрянка Бахмутського району. Йому назавжди залишилось 22 роки. “До останнього не вірили. Батько сказав: поки сам не побачу на свої очі, не повірю, що то наша дитина. Тому що стільки випадків таких є, що..”, — розповідає мати загиблого.
Батько Василя згадує: “Коли в морг мене завели, я побачив на власні очі, що це точно наш син…Вони нам винесли ладанку, а вона обгорівша вже була. То завжди в нього на фотографіях вона світиться, а тут вона тускла”.
Поховали Василя Косовського в селі Хухра, на Охтирщині. В останню путь загиблого бійця проводжали навколішки. Його світлина серед загиблих захисників російсько-української війни на меморіальній стелі в середмісті Охтирки.
“Чесно, це, мабуть, ніколи не переживеш…ні…єдине що — діти.. Діти, тому що заради дітей треба далі продовжувати, хоча це не можна сказати, що це життя…(Батько додає) — Кожні вихідні їздимо до сина на могилу.. (Плаче)”, — зізнається пані Галина.
Тетяна Косовська, сестра загиблого військовослужбовця Василя Косовського створила петицію, щодо присвоєння йому звання Героя України (посмертно) Нині триває збір підписів.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ