Творчість невизнаного у свій час художника з Лебединщини набула нового значення
Так склалося, що творчість Олексія Красовського – автора містичних та глибоко метафоричних пейзажів, майже століття була забутою. І тільки порівняно віднедавна, цінителі образотворчого мистецтва змогли знову побачити його роботи, які дослідники тепер називають відлунням «чистого» романтизму. У них на перше місце виходить емоційне переживання та близьке до містичного бачення світу.
Олексій Красовський належав до заможного поміщицького роду Лебединського повіту. Народився 1884 року в селі Куличка (нині Будильський старостинський округ Лебединської громади).
Як художник Красовський сформувався між двома революціями і всі відомі нам твори художника виконані у цей період. Тоді мистецьке життя було позначене подіями, що відбулися у 1905 р., розвитком соціально-культурних утопій, зверненням митців до минулих епох, боротьбою між різними напрямками і групуваннями в мистецтві. Одночасно пожвавилася роль провінції щодо організації виставок.
В 1910 році Олексій Красовський закінчив Московське училище живопису, скульптури і архітектури, де товаришував з Робертом Фальком (1906), який неодноразово навідував Красовського в його маєтку в селі Куличка (1906, 1908 та 1912 роки).
Знайомство з Робертом Фальком і захоплення сезанізмом знайшли відображення в графіці митця. Як відзначає мистецтвознавець Лариса Савицька, його великоформатні пастелі сприймаються як відгомін справжнього романтизму. Красовський відтворював різні години доби, схід і захід сонця, море, вітрильники, вершників. Частина робіт схожа на півфантастичні видіння, повні тривожного відчуття і поезії.
Від 1910 року художник почав виставляти свої роботи. Зокрема, у 1912 році на виставці «Сучасний живопис» в Москві, що була організована товариством «Вільне мистецтво», Олексій Красовський представив на суд глядачів одразу тринадцять своїх творів. У каталозі виставки вони зазначені під такими номерами: 109 «Ранок», 110 «День», 111 «Вечір», 112 «Ніч», 113 «Пейзаж», 114 «Пейзаж», 115 «Пейзаж з сонцем, що заходить», 116 «Пейзаж з сонцем, що сходить», 117 «Осінь», 118 «Вершник», 119 «Небо», 120 «Пейзаж з поламаними деревами», 121 «Вечір». Сьогодні, значна частина цих робіт знаходиться в колекції Лебединського міського художнього музею імені Б.К. Руднєва.
В 1910-і роки більшість творів Красовського існують одночасно на межі між реальністю та ірреальністю, але в основі багатьох з них знаходяться реальні мотиви, перетворені митцем з урахуванням внутрішнього змісту мотиву та естетичних поглядів самого художника. Не дивлячись на те, що людина присутня у багатьох його композиціях, вона не панує у світі і не є головним героєм композицій. Не домінуючи в них людські фігури привносять у структуру твору елементи казковості. Образна система у творах Красовського тяжіє до минулого, маючи позачасовий характер.
Досліджуючи творчість Красовського, мистецтвознавці все частіше відзначають їх гіпнотичну силу. Можливо, саме цього і хотів домогтися художник – передати атмосферність й витонченість зображуваного місця.
За своє коротке та яскраве творче життя, Олексій Красовський створив велику кількість чудових робіт, із яких до наших днів збереглися 22 (21 пастель та 1 живописна робота).
Довгий час вони не вивчалися й не отримували належної мистецтвознавчої оцінки. Більше того, як свідчать деякі документи, відношення до мистецтва цього художника було вкрай негативним (наприклад у 1950-х роках). Зокрема, в одному із документів музейного архіву зазначалося: «Или некий Красовский, тоже, очевидно, от нечего делать переводил картон и пастель на совершенно непонятные формалистические «творения», которых у нас насчитывается до 21 пастели и 1 живописи». Складений документ був у дусі загальноприйнятої оцінки художніх явищ позареалістичного напрямку.
Лише наприкінці ХХ століття поступово почали з’являтися короткі статті та замітки про Олексія Красовського. Стислі відомості про художника подано в енциклопедичному довіднику «Сумщина в іменах». Проте, однією з найбільших проблем, з якими сьогодні зтикаються дослідники творчості художника – це датування творів Красовського. Сумським мистецтвознавцем Сергієм Побожієм запропонована наступна періодизація: до першої групи відносяться твори, виконані у середині – другій половині 1900-х рр. («Зима», «Море. Контрабандисти»); до другої – у кінці 1900-х – на початку 1910-х рр. (серія творів «День», «Ранок», «Вечір»; «Куличанський етюд»); до третьої – у середині та в другій половині 10-х рр. ХХ ст. («Осінь у Куличці», «Лісовий струмок»). Основу такого умовного розподілу склала зміна образної та стилістичної манери художника від романтично-театральних композицій до творів, виконаних у дусі символізму.
Окрім захоплення мистецтвом, Красовський був відомий також і як колекціонер. Так, на першій виставці української старовини, яка відбулася в Лебедині влітку 1918, з колекції Олексія Красовського було представлено 132 предмети. Серед них – 47 килимів, 20 вишиванок, 18 рушників, 8 хусток, 6 поясів, 9 запасок, 2 фелоні, 1 парчовий стихарь, 3 дерев’яні скульптури, 2 миски, 16 предметів жіночого одягу.
Після революційних подій 1917-1919 років все майно Красовських було націоналізоване, в тому числі й мистецькі твори, частина яких потрапила до Лебединського художньо-історичного музею (нині – художній музей імені Б.К. Руднєва). Дуже скоро за цими подіями багатющий маєток Олексія Красовського в селі Куличка був розграбований та знищений. Сьогодні про нього нагадує лише самотня колона, що височить над руїнами. Разом з картинами Красовського зникла й унікальна для Слобожанської України етнографічна колекція, куди входили сотні предметів: вишиванки, хустки, рушники, пояси, запаски, килими від XVII до ХІХ ст.
В 1919 році Олексій Красовський спочатку перебрався до Харкова, а потім разом із дружиною – емігрував. Помер після 1920 року, в Угорщині.
Лебединський художній музей
