У Конотопі велика проблема, щоб сходити “по-маленькому”
Культура починається з туалету. Якщо керуватися цим твердженням, то Конотоп нині перебуває мало не на печерному рівні розвитку — у 90-тисячному місті катастрофічно бракує безкоштовних вбиралень. А подекуди навіть наявність грошей не гарантує можливість скористатися облаштованим клозетом.
Що робити, якщо «припече» під час прогулянки містом, а поруч немає туалету? Бігти під найближчий кущик, проситись у кафе чи ресторан або намагатися пробратися непоміченим до інших закладів? Про найпоширеніші туалетні алгоритми конотопців читайте у дослідженні журналістів ТК.
Місто із сільськими туалетами
Окрім безоплатних вбиралень у державних установах, на території Конотопа абсолютно безкоштовно можно скористатися ще двома вуличними туалетами. Мова йде про клозети з вигрібними ямами у парку Свободи, що навпроти залізничного вокзалу, та на території місця відпочинку «Озеро Кандибине». Якщо до останнього за наявності сильного бажання зайти таки можливо, то конструкція неподалік вокзалу взагалі нагадує розплідник антисанітарії. Туалет «сільського типу» розташований у доволі людному парку, у кількох десятках метрів від дитячого майданчика. Суміш фекалій, сміття та неймовірного смороду зустрічає не лише конотопців, а й гостей міста. Біля цієї будівлі неприємно торкатися навіть до повітря. Не рятує навіть наявність на стіні романтичного напису «Я люблю тебе, Настя».
У Держпродспоживслужбі пояснюють: наразі не мають жодного впливу на ситуацію із санітарним станом туалетів. Мовляв, на даному етапі немає навіть уніфікованого акту для здійснення перевірки таких об’єктів. За цих умов здійснення контролю за якістю та безпечністю туалетів стає прерогативою органів місцевої влади, які мають повноваження створювати спеціальні комісії та включати до їх складу фахівців держпродспоживслужби для вивчення ситуації та усунення недоліків.
Подорожчав, бо нерентабельний
Негусто у Конотопі із платними вбиральнями. Здебільшого вони зосереджені на ринках та у центральній частині міста. Якщо ж говорити про мікрорайони на периферії, то тут запитання: «Де у Вас тут туалет?» — викликає у містян лише іронічну посмішку.
З 1 липня подорожчав візит до вбиральні у міському парку «Юність». Згідно рішення Виконавчого комітету Конотопської міської ради тепер він становить 2 гривні.
Доброзичлива працівниця туалету розповідає: відвідувачі на цей факт відреагували з розумінням. Мовляв, за весь час з моменту подорожчання ніхто не обурювався. Звісно спочатку перепитували, але ніхто не відмовлявся давати необхідну суму. Був лише один випадок, коли чоловік напідпитку, спочатку сплатив лише 1 гривню, а на зауваження про необхідність доплатити кинув ще гривню зі словами: «передайте це Семеніхіну».
За словами жінки підняття вартості послуги було вимушеним заходом. Каже, що у туалеті працюють по черзі три людини. Відповідно, усім треба платити зарплату. Також з «туалетних грошей» закуповуються дезінфікуючі та миючі засоби, туалетний папір та все, що необхідно для повноцінної роботи вбиральні. Один лише «DOMESTOS» більше 80 гривень коштує за пляшку, а надовго його не вистачає, бідкається чергова. Додайте до цієї суми квитанцію за електроенергію, а зимою ще й за опалення — от і виходить, що працюють у збиток.
Відвідувачів, за словами жінки, небагато. Якщо вихідний, то за день до сотні людей заходить, у будні дні — й того менше.
До слова, у приміщенні вбиральні після подорожчання мало що змінилося. Ті самі по чотири кабінки у жіночому та чоловічому відділенні, половина з них чомусь обв’язана якимись ганчірками, кілька умивальників та старенька сушка для рук і, звісно ж рулон, туалетного паперу на вході. Ані мила, ані паперових рушників немає. На час нашого візиту, було відносно чисто та без відразливого запаху. А от серед вагомих мінусів — відсутність вказівників на шляху до туалету, що значно ускладнює його пошук для приїжджих.
Приблизно так само виглядає і платна (3 гривні) вбиральня на залізничному вокзалі. Згідно оголошення на вході, безкоштовно сюди можно зайти пасажирам за наявності квитків та ще кільком категоріям пільговиків.
Загалом у Конотопі «сходити за потребою» коштує у середньому 2 гривні. Але працівниці туалетів запевняють, якщо людині дуже треба, а грошей немає, пускають і безкоштовно.
«Туалет лише для відвідувачів»
Виявилося, що ця сакраментальна фраза у Конотопі, принаймні у його центральній частині, не є актуальною. Наших журналістів приємно здивувало толерантне ставлення персоналу кафе, розташованих у середмісті. У жодному із 5-ти закладів громадського харчування нам не відмовили у візиті до вбиральні, хоча ми не робили замовлення.
Щоправда, не кожен зважиться зайти до туалету з «вулиці» під осудливі погляди офіціантів. До того ж, раз на раз не приходиться і людський фактор як, наприклад, поганий настрій адміністратора закладу, може закінчитися гнівною тирадою на адресу любителів туалетної «шари».
Особливо сором’язливим варто знати. Згідно із Законом України «Про захист прав споживачів», відвідувачі закладів громадського харчування мають право безперешкодно скористатися туалетом, який обов’язково має бути в таких закладах. Що ж стосується терміну «відвідувач», то додаткових роз’яснень у законі немає. Виходить, що останнє слово — кого вважати «відвідувачем», а кого ні — за господарями тих чи інших приватних закладів, а точніше — на їхній совісті.
Запам’яталися слова працівниці одного з кафе, яка сказала: «Туалет — це обличчя закладу. З того який вигляд він має, потенційні відвідувачі роблять висновки про заклад вцілому. То ж, впустивши людину з вулиці ми робимо таку собі рекламу і є велика ймовірність, що вона колись стане нашим постійним клієнтом».
Наш експеримент під назвою «напроситися до вбиральні» виявився напрочуд вдалим. Але мова йде лише про центральну частину міста та окремий сегмент закладів. Варто трохи пройтися, і дефіцит на клозети, навіть платні, стає очевидним. То ж конотопці змушені шукати виходи із туалетної халепи, хто як може. Хтось, стиснувши зуби, на очах у багатьох людей, проситься до вбиральні в закладах, де можуть дозволити, а можуть і «відправити». Хтось не хоче благати милості і вважає за краще бігати по кущах. І те, і інше — принизливо і неприпустимо та не додає відчуття власної гідності жителям козацького міста.
Джерело: https://topkonotop.com/