У Ромнах попрощалися з військовим Володимиром Костюком
Прощання із військовослужбовцем відбулося на Алеї Слави. Попрощатися із загиблим воїном прийшли рідні, друзі, знайомі, побратими, керівництво громади.
Народився Володимир Михайлович 13 листопада 1982 року. Дитячі та юнацькі роки Володимира пройшли в с. Королівщина. Навчався в місцевій Гришинській школі. Після закінчення школи здобув середню спеціальну освіту за фахом «слюсар-механік». Довгий час працював на заробітках у Києві. 20 жовтня 2014 року одружився, переїхав проживати в с. Герасимівка.
Володимиру подобалось займатись будівництвом, він мав плани добудувати будинок для своєї родини. Також він любив готувати, займатися садівництвом, особливо любив садити квіти.
Ще з молодого віку дух патріотизму та громадського обов’язку перед Батьківщиною зростав разом з нашим Захисником. І тому з початком Антитерористичної операції, Володимир прийняв рішення вступити до лав Збройних Сил України.
У 2014 році наш Герой прийняв присягу на вірність Батьківщині, служив у складі 79 окремої аеромобільної бригади десантних військ. Володимир Костюк із честю та гідністю захищав територіальну цілісність держави протягом 1 року.
Після того, як повернувся зі служби, працював на Роменському заводі «Тракторозапчастина».
Повномасштабне вторгнення в Україну російського агресора змінило його життя.
До лав Збройних Сил на захист України Володимир був призваний в 18 січня 2023 року за загальною мобілізацією. Спочатку пройшов навчання у навчальному центрі у Чернігвській області. Згодом у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади старшим механіком-водієм Володимир Михайлович боронив рубежі країни на Донецькому напрямку.
Володимир за час служби отримав багато нагород, але найвищою з них для нього був нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил України, який отримав 7 вересня 2023 року, і яким дуже пишався.
Під час війни Володимир щодня дзвонив рідним, щоб зайвий раз про нього не хвилювалися. У березні планував приїхати у відпустку, але не судилося…
Найстрашніший сон будь-якого танкіста – це згоріти живцем у власній бойовій машині. Після прямого потрапляння снаряду в танк, попри опіки Володимир зміг самотужки вибратися з вогняної пастки, але врятувати життя так і не вдалося.
29 лютого 2024 року перестало битися полум’яне серце старшого солдата, відданого Військовій присязі на вірність українському народу, який до останнього подиху мужньо виконував військовий обов’язок.
У Володимира залишилися мати, дружина, пасербиця…
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ