Від швейної машинки — до порятунку побратимів: історія Наталії на позивний «Міла» із Шосткинської громади
Наталія родом із Миронівки Шосткинської громади. У дитинстві мріяла стати хірургинею, але життя привело її спочатку до медичної лабораторії, а згодом – на меблеву фабрику «Катунь» у Шостці, де вона працювала кравчинею.
Та бажання допомагати людям нікуди не зникло. Сьогодні жінка з позивним «Міла» рятує життя українських військових у складі 101-ї окремої бригади територіальної оборони Закарпаття.
Історію захисниці розповіли у 101-й окремій бригаді ТрО.
Навіть працюючи на фабриці, Наталія не залишалася осторонь чужої біди. Знала, кому потрібно обробити поріз, а кому – терміново надати допомогу після серйозної травми на виробництві. Під час небезпечних випадків, зокрема травмування циркулярною пилою, її знання та рішучість могли врятувати людині життя.
У 2014 році, коли мобілізували її чоловіка-артилериста, Наталія залишилася сама з маленьким сином, роботою та чималим господарством. Тоді вона навчилася витримувати труднощі й справлятися з усім самотужки. Але тривога за чоловіка, який перебував на війні, не відпускала.
Після початку повномасштабного вторгнення жінка вирішила, що більше не хоче залишатися осторонь. У 2022 році вона намагалася долучитися до війська, однак у військкоматі їй відмовили.
Остаточним поштовхом стали події 2024 року, коли біля її будинку розірвалися два російські «шахеди». Того дня українські захисники також збили ворожу ракету. Наталія зрозуміла: чекати більше не хоче.
Вона зателефонувала до рекрутингового центру в Шостці. Уже наступного дня збирала документи для підписання контракту зі 101-ю окремою бригадою ТрО – підрозділом, який захищав її рідний дім. Іншого вибору для себе жінка навіть не розглядала.
За час служби «Міла» пережила чимало небезпечних евакуацій і побувала на гарячих напрямках. Серед перших важких випробувань – порятунок пораненого побратима, який підірвався на міні «пелюстка» 14 березня 2025 року. Це був її перший поранений.
Узимку 2026-го Наталія брала участь в евакуації після того, як російський FPV-дрон влучив у автомобіль «Білих ангелів». Не менш страшними були й чергування на стабілізаційному пункті під час інтенсивних обстрілів, коли ворог застосовував проти позицій усе наявне озброєння.
Важкі травми, ампутації, мінно-вибухові поранення – із цим їй доводиться стикатися на службі. Але в критичні моменти власний страх відступає. Найважливіше – встигнути надати першу допомогу, стабілізувати стан пораненого та врятувати йому життя.
Водночас Наталія переконана, що медикаментів і професійних навичок не завжди достатньо. Пораненій людині потрібна ще й психологічна підтримка – щось, заради чого вона захоче боротися.
«Треба дати людині щось, за що можна зачепитися, щоб вона хотіла жити. Комусь – обіцянку одружитися, комусь – спогади про сім’ю та дітей. Шукаєш ту саму ниточку, за яку він триматиметься і боротиметься за життя», – розповідає «Міла».
Колись Наталія мріяла стати хірургинею. Сьогодні вона рятує життя там, де допомога потрібна найбільше. І робить це не лише медичними знаннями та вміннями, а й великим людським серцем.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію