Отець Сергій — капелан 117-ї бригади ТРО. Цього разу приїхав на позиції до бійців, аби помолитися за них, благословити та окропити святою водою. Чоловік розповів, чому вирішив стати капеланом та яке значення капеланської служби на війні.

Отець Сергій — священнослужитель Свято-Воскресенського кафедрального собору в Сумах. Капеланом став після початку повномасштабної війни. На питання: чому відповідає: “А Бог святий знає, святий якийсь промисел такий. Коли почалась війна, тут же облога в Сумах, тут кацапи пруть. Ну ти не будеш же сидіти чекати: що там, де там буде. Пішли ми спочатку туди, давай допомагати: може що треба. Кажуть — нічого не треба. Єдине що, там два БТРи у кацапів забрали — освятіть. І отак якось туди-сюди і з 24 березня, як я призвався, і я пішов на посаду спершу водієм, а тоді, коли затвердили закон про капеланську службу, пішов у капеланську службу”.

Головний обов’язок капеланської служби, розповідає Отець Сергій, духовна підтримка наших воїнів: “Вони стоять на передку, вони смерть бачать в лице, вони ворога бачать в лице. Вони відстоюють.. і не всі ж залізні. Є і емоційні люди різного характеру.. І звертаються. Навіть просто спілкування з людиною, але не так, як він там спілкується з командиром, з лікарем, а людина виливає свою душу і тоді їй набагато легше”.

“Була в мене така ситуація, дзвонить і каже: батюшка, що робити? Кажу: що таке? — Та вони (російські військові) лізуть і лізуть, я вже не можу їх стріляти. — Розумієте? Людина втомлюється, просто втомлюється, їй потрібен відпочинок. А зараз така ситуація, зараз війна, важко їм. І от ми в цей момент приходимо, ми спілкуємось, читаємо молитви. Бо Божа допомога є Божа допомога “, — розповів капелан.

Зателефонувати капелану військовослужбовці можуть і вночі. “В дві години ночі дзвонять, кажуть: “Батюшка, ми вийшли. Слава богу всі живі здорові, одного поцарапало” — Все нормально? — Все нормально. Ми Вам зателефонуємо вранці”. Все, я далі лягаю спати, вони мені о восьмій ранку телефонують і вже розповідають, що в них там.. і вже вони веселі, вже вони трошки відійшли.. І так само вони телефонують, якщо мене немає поруч, бо різні ситуації бувають: “Батюшка, благословіть, ми заходимо”, — говорить чоловік.

Бувають і такі бійці, які спочатку соромиться підійти зі своїми питаннями до капелана: “Дивишся, от наче людина є в нього “взгляд вопросітєльний”, наче й хоче, але стидається. Бо радянська влада нас гнала від церкви дуже довго і людей і наших батьків. А зараз людина приходить до цього і вона думає: чи це правильно, чи не правильно. Потім, коли спілкуєшся: “та я не знав, можна чи не можна це питати”.. і ти спілкуєшся, а потім, коли приїжджаєш у цей підрозділ вже третій, четвертий, п’ятий, десятий раз, ну як сім’я”.

Аби вислухати, заспокоїти та підтримати бійців, говорить Отець Сергій, витрачається чимало внутрішніх сил: “Другий раз ти приїжджаєш вимотаний до такого ступеня, що чесно кажучи, нічого не хочеться. І ото закриваєшся в кімнаті, молитовничок і служба. Стоїш перед престолом, молишся, бога просиш, щоб бог допоміг, бог підтримав. І в молитві бог дає сили”.

Попри втому, поїхати до військових та надати їм духовну підтримку, каже Отець Сергій, готовий у будь-який час: “Воїни наші, вони борються за нас: за моїх дітей, за мою матір, за мою дружину, за мою землю, за мою хату, де я живу. То як я можу казати, що я заморився, не поїду, чи ще щось.. Звісно, що це мене підпитує”.

Бажання ж, каже, нині одне: “Перемога наших воїнів і так, щоб скоріше ця була перемога. Скоріше.. Ну, звичайно ж, хотілося б, щоб приєдналися Бєлгородська й Курська області до нас, але то вже таке”.

suspilne.media

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах