Як День прапора відсвяткували в Охтирці
Вранці 23 серпня в Охтирці на головному флагштоці розгорнули над містом синьо-жовтий стяг. Урочистості почалися з загальнонаціональної хвилини мовчання.
На площі біля міського центру культури і дозвілля “Кнєжа” зібралося понад 100 містян різного віку, передає Суспільне. Прапор на флагштоці підняв міський голова Павло Кузьменко.
“Ми зараз не святкуємо, бо у кожного українця болить серце за наших захисників, які оберігають нас, які дають нам можливість сьогодні з вами зараз розмовляти у спокійній відносно обстановці. Але відзначати державні свята – це обов’язково. Тим більше День українського прапора, бо він багато століть над головами у нас майорить. Він був забутий”, – вважає начальниця відділу культури Любов Бобарикіна.
Школяр Ростислав Ткаченко займається волонтерськими зборами коштів для ЗСУ. Прийшов разом з мамою на свято, батько — воює, розповів хлопчик: “Сьогодні День Прапора це важливий праздник тому, що це флаг України. В мене є вдома прапор підписаний нашими ЗСУ на кордоні. Там підписані всі позивні людей, які там служать”.
Працівники відділу культури для мешканців та гостей міста-героя підготували вокально-хореографічну програму. В поетичному марафоні, який провели працівники публічної бібліотеки, прозвучали вірші у виконанні місцевих авторів. У будівлі “Кнєжі” проводили екскурсії по виставці “Мовні вправи”.
Директорка комунального закладу “МЦКіД “Кнєжа” Ольга Андоленко розповіла, що у проєкті окрім графічних робіт, є відео та аудіо додатки: “Це проєкт який експонується у 20 прифронтових громадах. Ми отримали інституційну підтримку для організації цієї виставки. Українські художники надали роботи і виставка цих самих художників, які працюють з мовою, з темою ідентичності і деколонізації. Роботи всіх цікавлять різноманітні. Кожен має своє уподобання, кожен коментує. Крім того, аудіокоментарі присутні також на картинах авторів і люди можуть скористатися цими аудіо коментарями і почути голос самого автора і також розповідь і про себе, і про свою творчість”.
Одна з таких відвідувачок виставки, яка скористалася QR-кодами, – Світлана Шандиба. Жінці сподобався сучасний підхід. Говорить: вона сканувала і слухала історії створення артоб’єктів. “Поспілкувалися, поговорили про нашу Україну, яка вона в нас красива, вільна, яка вона в нас чудова, розумна. За кадром людина, яка розказує про нашу українську мову, що вона означає, яка в неї історія і, ви знаєте, виставка дуже цікава. Ця виставка буде мандрувати по всій Україні. Якщо ви будете бачити, то ви обов’язково завітайте до цієї виставки, бо це дуже цікаво і пізнавально”, – вважає жінка.
Любов Бобарикіна, згадує, що про синьо-жовті кольори стяга узнала запізно. В Радянському Союзі ніяких особливих асоціацій це поєднання кольорів у неї не викликало:
“Імперська політика торкнулася мене, але я до цього часу пам’ятаю ту хвилину, коли депутати Верховної Ради внесли його до зали і пам’ятаю той вірш, який був після цього складений прямо в залі засідання. Україна оголосила про свою Незалежність, тоді стали появляться жовто-блакитні прапори, про них почали говорити. У перший рік Незалежності, я пам’ятаю, ми згадали поета Багряного, ми встановлювали дошку на будинку Багряного, де він колись жив і тоді уже говорили вголос про все”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ