Як працює соціальна перукарка у Сумах
Понад 800 людей безоплатно відвідує та стриже перукарка Алла Петлиць. Жінка працює у Сумському територіальному центрі соціального обслуговування “Берегиня”. Раз на тиждень обслуговує відвідувачів у приміщенні центру, в інший час – сама приходить до тих, хто не може дістатися перукарні.
“В кожного свій біль, в кожного. Військовий до мене ходить, хлопчина вже три рази він до мене приходив, голова побита і він дуже мене сильно просить, каже: “Будь ласка, ви мене так пострижіть, щоб не видно було”. У нього дуже велика ухабина від поранення. Він ходить, він обнімається, ми завжди плачемо. Переживаю з ними. Знаєте, як перукар і психолог в одному лиці”, — розповіла перукарка Алла Петлиць.
Так розповідає про свій звичайний робочий день перукарка Алла. У неї безоплатно стрижуться переселенці, пенсіонери, люди з інвалідністю тощо. Кількість її підопічних, говорить – 800 людей.
“Дуже багато людей поприїжджали з прикордоння, які на дому і не можуть вийти. Цих всіх людей я обслуговую. Плюс ще люди, які у нас взагалі в громаді Сумській були, також ми їх обслуговуємо. Ну, 800 людей – 100% я їх всіх обслуговую”, — говорить жінка.
Алла говорить, працює тут два роки – до своїх підопічних звикла. З багатьма, додає, склалися теплі стосунки: “Я близько сприймаю до серця людські оці всі тривоги, їхні переживання. І вони для мене всі як сім’я: я до них дуже швидко звикаю і вже покинути їх тяжко”.
По середах перукарка приймає відвідувачів у приміщенні центру “Берегиня”, що на Холодногірській. Ще чотири дні на тиждень – ходить по адресах.
“Вони такі пунктуальні, вони мене чекають. абусі живуть самі. В основному, живуть без дітей. Їм, звичайно, потрібно приділити увагу, щоб вони поспілкувалися, вилили, як кажуть, своє накопичене”, — додає жінка.
Марії Костенко – 85 років. Жінка живе сама: двох своїх дітей, каже, поховала, онуки та правнуки – за кордоном. Через похилий вік та стан здоров’я погано ходить – до перукарні не дістатися. Візитам Алли, говорить, завжди радіє.
“Я вдячна за те, що не одинокий, що приходять і навіщають. Ще і пострижуть і приведуть у порядок. Дарма, що таке життя, у нас війна страшна, але увага є”, — говорить жінка.
Жінка родом з Глибного, що на Краснопільщині. Каже: знає, що нині її рідне село нищать російські війська. Додає: й донині пам’ятає роки після другої світової війни..
“Мені вже було чотири роки. Село було спалене. Де там хата стояла? А люди верталися і по три сім’ї в одній хатині. І робили собі хати, жінки місили глину, хворостом заплітали, стіни мазали і строїли якусь пічку і виживали”, — згадує пані Марія.
Востаннє у Глибному була три роки тому. Мріє знов відвідати могили батьків – коли настане мир.
Окрім Марії Костенко, зранку Алла встигла підстригти чотирьох людей – ще стільки ж чекають на її візит. Розклад, каже, щільний: розписана кожна година.
В теплу пору року за день Алла встигає відвідати в середньому 12 людей, взимку – менше. Місто, говорить Алла, знає добре. Додає: до сумських підопічних добирається за власний рахунок.
“Як ми їздили у населені пункти, такі як Битиця, Стецьківка, тоді так, там надавалося нам авто, яке виділяла “Берегиня”. А так по місту ми їздимо всі власним коштом на громадському транспорті”.
Під час війни кожен має тримати свій фронт, каже Алла. Її фронт – 800 підопічних. Вона, додає, його тримає, і вірить в Збройні сили.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ