Як соцпрацівниця з Сумщини стала тревел-фотографом
Як колишня соціальна працівниця Глухівського центру Вікторія Вишневецька стала популярним столичним тревел-фотографом.
Сьогодні вона – столичний тревел-фотограф та організатор ексклюзивних авторських турів з фотосесіями. Її роботи були представлені у відомих в Києві виставкових залах, а корпорація «Гугл» запрошувала її на міжнародну конференцію – як людину, яка через фото відкриває світ для інших.
Подорожі та відкриття нового – це її життя. Вона побувала у багатьох красивих місцях планети, але планує побачити і зробити набагато більше.
Спілкуємося з тревел-фотографом Вікторією ВИШНЕВЕЦЬКОЮ.
Вікторіє, я знаю, що в свій час Ви закінчили Глухівський педуніверситет і жили та працювали на Сумщині доволі тривалий час. Чому і куди поїхали звідси?
Дійсно, це так. Закінчила я Глухівський вуз. А потім працювала з дітьми з інвалідністю у місцевому Терцентрі. Робота подобалася, а оскільки я люблю навчатися, то вступила ще й до Києво-Могилянської Академії, аби освоїти соціальну роботу. Потім мене запросили викладати в Глухівському педуніверситеті, коли там відкрилася спеціальність «Соціальна психологія». Я там викладала багато дисциплін. Але недовго, бо пішла в декрет. Після нього повернулася на роботу у Терцентр. Робота мені подобалася, але зарплата не влшатовувала, бо навіть звичайному бухгалтеру платили більше. Отож, я довго не думала і пішла навчатися на бухгалтера. Отримала третю вищу освіту. Працювала бухгалтером. Потім вирішила докорінно змінити своє життя і місто проживання в тому числі. Поїхала в Маріуполь, а потім – у Київ.
Як почали займатися фотографією?
Після переїзду до Маріуполя я була якийсь час без роботи. А я без неї не можу. Мені якраз подарували фотоапарат і я фотографувала море, чайок, квіти. Захопилася цим і пішла навчатися у місцеву фотошколу.
Вже у Києві шукала роботу бухгалтером, але нічого не знаходилось. Фотографувати продовжувала, і в якийсь час мені почали пропонувати гроші за фото – то за весільні світлини, то за приватні фотосесії. І для мене тоді стало відкриттям те, ще я можу робити, що подобається і отримувати за це гроші. Я почала займатися фотографією не спеціально, просто життя само вивело мене на це.
То в якому жанрі фото Ви знайшли себе?
Я спобувала багато жанрів, але зупинилася на емоційних портретах жінок та дітей. Обожнюю і репортажну зйомку. Мені вдається впіймати моменти, які не кожен може побачити.
Ви сказали, що любите фотографувати жінок. То скажіть, яка жіноча зовнішність для Вас особисто ідеальна?
Та, що дивиться на вас у дзеркало. Ми всі знаходимося в рамках, які нам поставило суспільство. Жінка насправді має бути здоровою та щасливою. Треба прийняти себе. Головний корінь жіночих проблем – жінка себе не розуміє.
Всі думають, що вони такі, якими бачуть себе, але люди бачуть їх іншими і люблять також іншими. Треба перестати думати про те, що треба треба чомусь відповідати. А фотографії – це людина очима фотографа.
В Ваших постах у соцмережах Ви часто торкаєтесь теми Бога… Це якось впливає на Вашу роботу?
Я прочитала багато духовної літератури, вивчила релігійні течії і це дуже важлива та інтимна тема для мене. Віруючі люди хочуть усім допомагати. В моєму оточенні дуже багато релігійних людей. Я сама християнка і точно знаю, що шляхів до Бога багато, але рано чи пізно вони всі сходяться воєдино. Неважливо, якої ти релігії, важливі цінності. Завдяки релігії я почала дивитися на світ ширше. Особливо після подорожей по мусульманських країнах. Бо я бачу людину як проявлення Бога. Я люблю фотографувати жінок і вважаю, що не буває некрасивих від природи жінок. Бог створив усіх прекрасними. А от некрасиво сфотографовані жінки бувають. Коли я спілкуюсь з клієнтками, то вони починають відкриватися. і в цей момент вони прекрасні. І треба піймати отой момент, де жінка справжня, або проявляється такою, якою хоче бути. Це не просто: прийшов і сфотографував. Перед цим процесом важливе спілкування, арт-терапія.
А що це за історія, коли корпорація «Гугл» запрошувала Вас на конференцію?
Свої фото я публікую в мережі безкоштовно, ділюся таким чином враженнями з іншими. А «Гугл» дійсно запрошував мене в Нью-Йорк на конференцію, як людину, яка відкриває людям світ. Але, на жаль, у зв’язку з карантинними обмеженнями я не полетіла туди. А от відкривати світ продовжую.
Ви називаєте себе тревел-фотографом. Я вперше чую таку спеціалізацію…
Наприклад, у Києві я не знаю аналогу тому продукту, який представляю я. Я організовую авторські тури з фотосесією. Є така столична «Вечірня школа подорожей», яка збирає усіх, хто займається авторськими турами за інтересами. Але турів з фотосесіями не пропонує ніхто. А я такі організовую.
Як саме це працює?
Я обираю країну, в яку хочу поїхати. Вивчаю її, сама знаходжу гідів, готелі, транспорт, формую маршрут. Сюди входять фотосесії. Цю програму у мене купують, я її супроводжую. У мене є компанйони, одна з них – шкіпер (капітан яхти). Я займаюся сухопутною частиною програми, вона – морською.
Яка з нещодавно відвіданих країн Вас вразила?
Наприклад, Іран. Це дуже закрита країна. Думаю, там було небагато людей з України. Мої родичі були проти цієї подорожі, бо боялись місцевих традицій та негативного відношення до жінок. Але, мушу сказати, що всередині країни все так само як було в СССР – іранці щасливі всередині своєї батьківщини та задоволені її порядками. До жінок відношення у місцевих жителів прекрасне, до туристів – теж. Бо їх мало. Щоправда, там свої закони щодо одягу. Ми їх дотримувалися, інакше – арештують, а гідів оштрафують.
Що маєте на увазі під тим, що іранці задоволені порядками в їх країні?
Вони знають, що Іран – найкраща країна в світі, не дивлячись на те, що у них не працює жодна світова платіжна картка. Доллари та євро поміняти можна було, але в окремих місцях. В Ірані немає дизайнерів, відомих торгових марок. Існують тільки ринки з великою кількістю чоловічого одягу в різних інтерпретаціях (буває – зі старзами) і дуже мало одягу жіночого. В основному – це жіночі чорні покривала.
Тобто, модниць у Тегерані немає?
Уявіть собі, є! І одягнені вони дуже красиво. По іранських законах у жінки обов’язково повинен бути головний убір та закритий одяг. І місцеві жінки, дотримуючись цих правил, примудряються бути гарними. У тамтешніх модниць яскравий макіяж, масивні прикраси… Вони гарні!
А що найбільше Вас вразило у Ірані?
У Ірану багатотисячна історія, великі мечеті та палаци. Головна мечеть Тегерану за розміром як Контрактова Площа у Києві. Заввишки – як колесо огляду і вся вона у дзеркалах. Коли на це все дивишся, то можна втратити свідомість від емоцій. Коли ти там стоїш, то відчуття, що ти у космосі.
Недарма раніше дзеркала були дорожчі за дорогоцінне каміння і коли європейці бачили їх, то готові були купувати за будь-які гроші.
В Ірані вдалося домовитися, щоб нас пустили на вечірній п’ятничний намаз в чоловічий зал, в якому жінкам бути заборонено. Ми були в Караван-сараї, якому 5 тисяч років, піднімались на його дах. А ще я відкрила для себе таку релігію як зороастрізм. Це люди, які поклоняються вогню. І я стояла біля вогню, який горить 1500 років, не згасаючи.
Як це можливо?
Стоїть храм і священники читають учіння, підкидаючи дрова у вогонь. Вони схожі на хірургів – у білому одязі та масках. Навколо храму є ціле поселення людей цієї віри. Коли вогонь гасне – все населення іде з цього села, залишаючи свої домівки і на новому місці вони знову запалюють вогонь. В одному з таких сіл-привидів ми були. Електрики в ньому немає. Під час екскурсії ввечері ми ходили з ліхтарями та світили мобільними телефонам. Таких зірок як там я ще не бачила. Ми заходили у будинки, були в храмі, де погас вогонь. Для мене ці моменти незабутні – доторкнутися руками до кіпоті, якій 5000 років – це неймовірні відчуття, як і обійняти кипарис, якому 5000 років і 11 м товщини. Це дерево стояло ще до Христа і бачило дуже багато.
Після візитів до подібних реліквій, ти починаєш інакше дивитися на світ, на побут, на все…
А крім Ірану які країни Ви відвідали, наприклад, за останній рік?
Острів Балі. До речі, там можна відчути прямий звязок між Богом та людиною. Була в Португалії, Марокко…
Скажіть, а Україна може претендувати на країну, подорож до якої стане незабутньою?
Для мене особисто Україна стоїть першою в цьому списку, бо тут є все – від гір і пустель до озер, морів, річок, лісів. Тут унікальна культура. Країна невідкрита і недосліджена. Коли я розповідаю про неї іноземцям, то деякі українці зізнаються, що не знають нічого про свою Батьківщину.
Чи є в Україні особливе для Вас місце?
Я – фанат будь-якого місця. Бо з відкритою душею та очима їду до всього нового. Арабатська стрілка, рожеві озера, Карпати з гарячими джерелами та спусками, Сумська, Чернігівська чи Київська область – куди я не їду, мені обов’язково трапляється хтось хороший. Всесвіт говорить мені: на, тримай когось хорошого!
Якщо ти на цій землі живеш, то у тебе відповідна енергетика, а, значить, хороше тебе стовідсотково зайде.
Поділіться творчими планами на найближчий час.
Я записалася на курси шкіперів. Хочу виходити в море сама. Це виявилося для мене адреналіном і прекрасний способом пізнати себе. Я – екстрималка. Як підтвердження цього скажу, що стрибала з 10-метрового водопаду на Балі.
Взагалі я хочу побачити багато країн та прекрасних місць. Мої діти виросли і я можу присвятити час собі.
Хочу подорожувати, фотографувати.
Я так скажу: всі люди дивляться на світ очима фотографа, тому у мене відповідальна місія!
Спілкувалася Оксана Кедя, sumy.today