Станом на 12 серпня 2024 року Суми прийняли 1100 переселенців з прикордоння. Про це Суспільному розповів начальник міської військової адміністрації Олексій Дрозденко. За його словами, евакуйовані отримують медичну та гуманітарну допомогу, забезпечуються житлом. Також людям надається статус внутрішньо переміщених осіб. Кореспонденти Суспільного завітали в гості до переселенців, щоб дізнатись, як люди облаштовуються в обласному центрі.

Надія та Світлана сестри, вони приїхали з Миропільської громади, мають на двох шестеро дітей — у Надії четверо, у Світлани двоє.

Вирішили евакуюватись до Сум, після того, як у будинок Надії влучив російський дрон, який зруйнував дах домогосподарства, розповідає сестра: “У неї в хату дронів накидали, це якраз через дві моїх, вона тоді перейшла у батьківську хату. Біля мене метрів за двадцять по дорозі влучало, але в мене, мій будинок слава Богу, все добре”.

“У той день я була на роботі, збиралася їхати ввечері до Сум, бо на той момент діти були в Сумах, якраз уже в Суми приїхала, то сестра телефонує, говорить, що тобі на хату дрон упав. Вікна повисипалися, кришу побило”, — ділиться Надія.

Виходити на вулицю зайвий раз, говорить пані Надія, останнім часом було страшно: “Боялися, гуляти нікуди не ходили, оце тільки до сестри і все. Гуляти нікуди не вийдеш, треба весь час слухати де, воно, й що воно. Я поки на роботі, вони з сестрою вдома”.

Нині в евакуації, говорить пані Світлана, діти почуваються дуже спокійно і вільно. На дві сім’ї отримали дві кімнати: “Дітки гуляють, адекватно все, тут тихо, прекрасно. Хай, як говориться в тісноті, та не в образі. Ось тут посиділи, там побігали й ось сусіди познайомилися, все тут як у садочку”.

Пані Олена разом з двома дітьми евакуювалася самостійно з Юнаківської громади, після того, як в хату неподалік влучила російська бомба, жінка згадує: “О 5-й ранку прилетів КАБ на сусідню вулицю, у нас повилітали вікна, посипалась тиньківка. Спали, я чую десь гул, тоді чую свист, гул, я підводжусь, хапаю меншого і кричу на всю хату: У ванну!”.

Олена говорить, що після цієї ночі вона зібрала дітей, деякі речі і поїхала з дітьми до Сум: “Ми самі виїхали, ми вирішили й приїхали сюди. Нам сказали, що треба йти в Пролісок, оформлятися і ми сюди потрапили. Все влаштовує тут, головне, що немає обстрілів”.

Денис та Яна кажуть, у Сумах добре, але сумують за своєю домівкою: “Там мій рідний дім, а тут ні. У мене є собака, Алтай і Барсік, ще одна собака, але то не моя, а мамина. Ми її знайшли, коли вона до нас прибігла”.

Володимир Сібірячко евакуювався з села Водолаги Сумського району. Говорить, що був останнім мешканцем, який залишив село, нині там ніхто не живе: “Мене дільничний звідтіля виселив. Я там сам залишився у тому селі, я б ще залишився, але мене виселили, бо жити було вже неможливо. Б’ють цілодобово. Оце Водолаги, Біловоди, Журавка, Юнаківка, Локня, оце всі ці села дуже обстрілюють”.

Чоловік розповідає, город не посадив через постійні обстріли: “Там майже пів села, та більше ніж пів села, ніхто взагалі не садив нічого, тому, що ніколи було саджати, бомбили, всі поїхали звідсіля. Ну може городів три посіяли хто встиг, не більше. У мене залишилося дві собаки, два коти залишилось і чотири маленьких. Я їм наварив, як їхав дві каструлі, поставив і поїхав”.

Володимир Сібірячко має плани залишитись тут жити. Говорить, що готовий самостійно сплачувати комунальні платежі, і хоч має пенсію, знайшов роботу в Сумах: “А як я можу ходить гуляти? Я з села, мої ви хороші, я з села, я звик працювати, прокинувся зранку, щось робити треба. Ось нехай буду двірником: замітати, прибирати, десь там щось постригти, траву покосить, це я вмію, руки сільські у мене”.

Директор студмістечка Ігор Компанець розповідає, що активна фаза поселення переселенців розпочалася в травні: “Люди їдуть з 10-20 кілометрової зони, це Ворожба, Мезенівка, Рясне, Водолаги, Юнаківська громада, Краснопільська громада, Білопілля, тобто люди майже з усього району, з усієї області, люди різні, станом на зараз у нас 107 осіб знаходиться”.

Кімнати, додає Ігор Компанець, готують залежно від складу родин, які до них приїздять: “Нам телефонують, повідомляють, що до вас їде певна кількість людей, і поки люди доїжджають до нас, ми приблизно орієнтуємось, де, кого ми поселимо, в якій родині скільки осіб. Тому, що є різні особи, є багатодітні сім’ї, є одинокі люди”.

За словами Ігоря Компанця, проживати в гуртожитку переселенці можуть до пів року. Перший місяць, поки люди не отримують компенсацію, проживання безоплатне. Після того, як починають отримувати компенсацію на проживання, сплачують за електроенергію, водопостачання та вивіз сміття.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах