“Мало хто навідується”. Як живе малолюдне село Графське на прикордонні Сумщини
У селі Графське, за 10 кілометрів від російського кордону, мешкає 15 людей. Місцеві розповідають, що вибухи чують постійно, але виїжджати не збираються, ведуть господарство та допомагають одне одному.
За словами місцевих мешканців, у селі був клуб, будинок культури, школа та дитячий садочок.
У моєму дитинстві тут село гуло. Літом дітей багато було. В кожному дворі – по 2-3 дитини. Ставочок тут був 100 на 100 – тут вода кипіла, дітей як залізе в ставок – вода з берега виходила, – розповідає
Тепер центральна вулиця села Графське майже безлюдна. Серед покинутих дворів – єдина населена садиба, тут живе Микола Лозовий з дружиною.
Хазяйство, дім. Собаки в нас, їх хазяйка померла, так що годуємо її собак, лабрадорів, – говорить
Сьогодні на центральній вулиці Графського збираються місцеві жителі – скоро має приїхати автолавка. Прийшли майже половина мешканців села, всього тут живе 15 людей.
Олександра Кутузова – дачниця, виросла у Графському, вийшла заміж та переїхала до Сум, але кожного літа живе у батьківській хаті.
У нас там немає сусідів, три хати, там і хату заселену не знайдеш, – каже жінка.
По хліб прийшла і пані Лідія. Їй 84 роки, говорить, все життя прожила у Графському.
Мешканці Графського кажуть: зустрічаються не тільки біля автолавки.
Збираємося, то чаюємо, буває, і 100 грамів п’ємо, ну а як? Не без цього, – розповідає
Приїхала автолавка. У продажу – ковбаси, консерви, молочні продукти. Найбільше – хлібобулочних виробів різних видів, але випічки не вистачило. З розмов біля автолавки:
Нема рогалика? А батон є? Візьми хлібину. — Не треба, в мене хліба повно.
В цілому асортименту автолавки, яка приїздить два рази на тиждень, місцевим жителям вистачає, розповідає Олег Московченко.
Хліб хороший, хотінський, дуже смачний. Нам вистачає, всього вистачає на городі. Що нам треба? — Хліб, – каже
За потреби можна з’їздити в магазин у сусіднє село, за 2 кілометри, дістаються своїм транспортом або автобусом.
Це село живе через те, що дорога тут прохідна, і автобус їздить два рази в день.. Взагалі-то, жити можна. Свиней тримаю, курей, утят, у мене трактор є, – розповів Микола Лозовий.
Люди працьовиті, кожен трудиться на своїй ділянці. Громада допомагає, чим може: викошують ділянки, дорогу обкошують, хліб привозять, – говорить
Мені допомагають накосити траву, по господарству, в мене козочки є, ну це бабушка займається ними. Дуже добрі люди. Усі дружні, в горі у кожну хвилину кожний допоможе, – каже місцева жителька Зінаїда.
У Графському – три вулиці. Лідія Геращенко живе на найдовшій з них. Більшість хат покинуті і заростають. Жінка розповідає, що колись тут було 50 дворів.
Ділянка біля подвір’я пані Лідії – доглянута, облаштований загін для птиці, заготовлені дрова, адже газу у селі немає. Господарство велике, – говорить жінка. Разом із сином доглядають поросят, город та свійську птицю.
На городі вирощують все, що потрібно і самим, і на корм тваринам. Цьогоріч додатково засіяли і кілька покинутих ділянок, – каже пані Лідія.
Олег Московченко говорить:
В селі постійно в роботі. Вийдемо коли, ввечері комарі, вдень жарко. На свято села, 19, на Спаса, бувало, до війни зустрічались тут, концерти громада проводила, стіл накривався З’їжджалися всі ті, хто далеко повиїжджали, людей багато було. Приїжджали і діти, і внуки, і правнуки, хто виріс, хто пам’ятає село. В останній час ніхто, навіть на кладовище приїдуть – і бігом назад, квіти, поприбирали… Мало хто навідується.
Медичну допомогу у Графському намагаються надавати самостійно, — розповідає Ірина Лозова.
Он у Василівни донька медик, частіше за все до неї звертаємося за консультацією телефоном. А так ні, то слухавку не беруть, якщо після 5 вечора, то не додзвонишся. У чоловіка часто тиск, так вже все навчилися, і уколи робимо.
Від Графського до російського кордону близько 10 кілометрів. Мешканці кажуть, що виїжджати не збираються, а ось дачників тут стало менше, ніж до вторгнення.
Страшно. Вибухи оці. Невідомо, куди воно летить, що воно. Сьогодні вночі “шахед” летів. До мене онук приїжджав, діти приїжджали до війни, а зараз, звичайно, бояться. Поруч вибухи.
Страшно – да. Буває, що прокидаєшся вночі через те, що хата дрижить.
Воно вже таким старим не страшно, що вб’ють, а як розіб’ють куток, що ніде вийти і пожити, так ось це страшне.