Як живуть в евакуації жінка із сином з Миропілля
Наталія Доценко та її син Микола у середині березня пішки вийшли з прикордонного Миропілля. З собою взяли тільки документи, трішки речей і кота. Кілька тижнів родина скиталася по області, жили в Боромлі, у Сумах, тепер оселилися у Нижній Сироватці. Родина виживає за мінімальні кошти, без холодильника, але з козами, котами та собакою. Син не може відвідувати школу, бо немає інтернету, але займається спортом та мріє про мотоцикл. Суспільне розповіло їхню історію.
На старому подвір’ї, куди Наталія з сином переїхали близько тижня тому, жінка знайшла дошку для прання.
“У нас є машинка автомат. Не треба ні електрики, нічого. Це хто пам’ятає – це старовинна стіралка. Ще не прала на ній. Руками перу зараз, уже водянки на пальцях з’явилися”, — сказала Наталія Доценко.
Родина живе на хуторі на околиці Нижньої Сироватки, де всього три житлових будинки, до центру села треба пішки подолати 5-6 кілометрів. Вони евакуювалися з Миропілля у середині березня, коли посилилися обстріли прикордоння Сумщини. Старшого сина ще до цього відправили до родичів у Суми.
“Ми з малим пішли, взяли он кота, забрали ноутбук і дві години йшли пішки, щоб сісти на автобус і приїхати у Суми. Бо зв’язку не було, нічого не повідомити. Ми йшли 2 години з котом в корзинці, кіт бідний замучився, води хоче. До колонки підійдемо, а там відра немає. Ну, дійшли якось. Приїхали у Суми, далі поїхали у Боромлю – з собою кота, із Боромлі їдемо – з собою кота, із Сум їхали на Баранівку – з собою кота. Так він вже побачить мене, так ховається, і сміх, і гріх”, — розповіла Наталія Доценко.
За словами Наталії, у Боромлі будинок був в аварійному стані, тому переїхали у Суми. Жінка намагалася знайти роботу, але не вийшло, та й за квартиру платити було нічим, тому погодилися на пропозицію волонтерів переїхати до Нижньої Сироватки. Тут для них знайшли безоплатне житло, але окрім електрики зручностей тут немає. Газ відрізаний, вода за двором у колодязі, для приготування їжі та підігріву води – тільки пічка.
“Ми це ж пічку топимо, воно жарко. Розігріти їсти – це ж треба пічку топить, щось зварити – треба пічку топить. Спасибі дівчатам, які мені чайник дали, тоді, як приїздили волонтери, вони он і корм котам привезли. Літо, жара, як ти будеш оце все, як на пічці, тут же ж не всидиш”.
“Це в нас сток зробили, щоб туди воду хоч воду зливати, не наносишся ж її кожного разу. Я вже звикла, в мене умивальник, я помила посуд – і воду туди, вона стекла на вулицю. В будинку дві кімнатки: шифоньєр, ліжко. Шпалери треба змінити, але треба гроші і руки для цього. Мені прийшли вчора переселенські. А у мене син у Сумах, ми його не бачимо практично, куди тут дитину ще одну, йому 15 років. Я йому 3,5 тисячі грн скинула. Поки не прийшли переселенські – борги були. Зараз роздали борги і залишилося в мене дві тисячі, що я за них можу купить?”, — говорить пані Наталія.
Сину Наталії 12 років. Микола навчається у 6 класі, але приєднуватися до уроків зараз немає можливості, бо немає інтернету. Жінка каже, що син намагається вчитися самостійно, коли вдається отримувати шкільні завдання. А у вільний час облаштовує їхній побут. Зараз робить паркан, щоб, якщо заведуть курей, вони не виходили з двору.
Микола опікується козами, яких пані Наталії вдалося вивезти з дому. Жінка розповідає, що їздила по них з волонтеркою Катериною Андрєєвою: “Ми поїхали, забрали кіз, забрали собаку і забрали двох котів, ще там троє залишилися. Вони покусали і тікати, злякалися, мабуть”.
Після евакуації дві кози привели козенят, третя ще чекає поповнення. Гуманітарні продуктові набори ділять на всіх, козам теж дістається.
“Кому треба козенятка, хай звертаються, я просто подарую, якщо треба. Тільки в хороші руки, бо Коля в погані руки не віддасть”, — сказала пані Наталія.
“Сусід нам сіно давав, а кашу я їм варю, оце що давали гуманітарку, там пшоно, я їм запарюю. В селі в нас залишилися дві здорові бочки комбікорму, що ми їм запарювали і давали, а тут немає ні буряка, нічого. Спасибі, що сусід нам дав сіна”, — розповідає Наталія.
Спочатку живність залишали тимчасово у сусідки в Боромлі, коли їх навідували, собака не хотів відпускати. “Приїхали до сусідки, а він за ногу обхватив нас і не пускає, сльози течуть у мене, він нас не пускає, щоб ми його не кинули”, — поділилася Наталія.
Микола підтримує фізичну форму, щоранку тренується. Зробив боксерську грушу з мішка, повісив турнік. Сусід подарував гантелю, поки її не було, займався з цією, яку змайстрував сам. Мати каже, вдома у хлопця було хороше спортивне знаряддя, він захоплювався рибалкою, мав човен, вудочки. А ще вдома залишився бичок, якого Микола взяв вигодовувати, аби здійснити свою мрію.
“Хотів оце вигодувать того телятка і купить собі мотоцикл. Все там залишили. Ми як їхали, він так за тим бичком плакав. Ну нічого не зробиш”, — розповіла Наталія.
Вдома взагалі в них було все, що треба, розповідає пані Наталія, жили з продажу молока.
“В мене дуже хороша корова була, вона давала понад 30 літрів молока. В нас все там було: і станція в хаті, і холодильник був новий, ми тільки ось недавно купили, інтернет підключили, корова, бичок був, кури, утята, вода в хаті була, умивальник, ванна, ну все було, як в людей. А в один момент нічого не стало”, — говорить жінка.
Пані Наталія розповідає, що їм допомагають і в сільській раді, і волонтери. Їх забезпечили продуктами, одягом і всім необхідним. Але є проблема, яку ніхто не може вирішити – відсутність холодильника, купити ні за що, попереду літо, а їжу вже зараз зберігати ніде. Погріб на подвір’ї в аварійному стані, зі стін сиплеться, та й продукти там псуються, говорить жінка.
Пані Наталія розповідає, що в неї є сестра і брат, але вони не виходили на зв’язок. Є дві доньки, одна з них живе на Сумщині, привозила дрова і продукти, але онука, який народився у лютому 2025 року, пані Наталія ще не бачила.
“Нікому ти не потрібен, нікому. Я вже побачила, що ні своїм, ні чужим. Ну нічого. Головне, щоб дитина лягала спати і не стріляли, не гепали, щоб я бачила, що дитина спокійно спить. Додому хочеться, душа болить, закінчилась би війна – пішки б пішла. Дуже хочеться додому”, — говорить жінка.
За господарством, яке залишилося вдома, доглядає волонтерка, їздить годує курей та котів та розповідає, що з трьох котів бачила тільки двох, курка вже залишилася одна, качки ще ходять.
“Усі люди знають, усі люди скаржаться, що в селі дуже мародерство, крадуть, тягнуть, розкрадають, з погріба, з хат виносять все”, — розповіла Наталія.
Пані Наталія каже, для неї велика радість, що вдалося врятувати хоч когось зі своїх тварин, бо дуже до них звикли. Кота, якого винесли з Миропілля у кошику, кошеням знайшли на вулиці, він був дуже хворий, його лікували, але він майже не бачить. А цього кота на фото нижче, вивезли вже, коли їздили з волонтерами.
У планах родини – навести лад у хаті, завести курей і посадити город. Жінка каже, в місті жити не зможе: “Я звикла в селі жити, мені треба город посадити, щоб чимсь дитину взимку годувати, огірки, все, що треба посадити. Я вже домовилася, нам ось сусід город віддав, нам його спашуть безплатно приїдуть. А в місті що ти там посадиш? Нічого, все треба купить”.
За словами пані Наталії, в неї була надія з’їздити додому у Миропілля, взяти найнеобхідніше, але поки також можливості немає, та й син Микола проти:”Я хотіла їхати, а він мене не пускає. Каже:”Я з тобою поїду”. Кажу йому, що не візьму з собою. А він мене саму теж не пускає. Боїться залишитися сам”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ