“Якби мій безпілотник йому в лоба дав”. Як живе бабуся з Сумщини, яка купила дрон для ЗСУ
Галина Шеремет з Роменського району на Сумщині пережила голод, Другу світову, а зараз в її родині всі дорослі чоловіки — військові.
Галина Іванівна Шеремет у свої 92 має гострі слух та пам’ять. Спритно ходить. А ще — все робить по дому сама: й підмітає, й сніг з двору відкидає. До роботи, говорить, звикла з дитинства. Працювати доводилося тяжко все життя.
Народилася Галина Шеремет у 1931 році на Сумщині.
Спогади про голодні роки
“Дуже життя моє важке було. А скільки ж ми у 33-му бур’яну переїли! Голодовка була! Якого тільки бур’яну не їли! І по городу рвали, і по дереву рвали та їли. А борщу мати, було, зварить з самої лободи. Не було ж нічого! Одна лобода й вода. Й присолить. Береш ложкою — а воно тягнеться хтозна-куди. А їли! Бо ж їсти хочеться. Материн батько вмер під кущем. З голодовки вмер. Пішов по щавель — і не прийшов. Потім вже знайшли: сидів під липовим кущем і об’їдав пуп’яночки — так і помер”, — ділиться пані Галина.
“А коли почалися колгоспи, дідусь все повіддавав: і коня, і бика, і вози, і плуги. Все-все повіддавав. Зрештою, і нас вирядили з хати. І продали нашу хату за 26 рублів. А ми тоді як пішли по квартирах, так і до 54-го ходили по квартирах”, — згадує жінка.
Життя під час Другої світової війни
Коли настала Друга світова війна, Галині було одинадцять.
“Вибрали всіх мужиків на війну. Один старичок на село залишився – 70 років. Його вивозять у поле. Жінки виходять шарувати і його везуть Він жінкам гострить сапи. На стільчику в холодочку посадять — і він гострить сапи. Діждали косовиці — так само коси бабам клепав. Гострив коси. Баби косили: і жнива вбирали, і траву. Бо не було мужиків. Ото на село один старичок був. Терпіла все, що було. Бабуся ще жива була. Дідуся вже не було, а бабуся жива. В мене й старший брат був — його в Німеччину забрали. Він потрапив… Їх подурили! Їх погрузили, сказали — додому, а одвезли в Канаду. Він і був у Канаді увесь час. Він же старший за мене був, то його вже нема. В нього й діти вже здорові. Листи від них були, а їх самих я не бачила. І брата більше ніколи не бачила. Йому було 16 років, коли його забрали. Чого тільки не було… Дві голодовки перетерпіла, і оце другу війну вже терплю. Ну, думаю, перетерплю ще й цю”, — говорить Галина Шеремет.
Життя, говорить, було важке й після війни. Чоловік хворів, а Галина працювала на фермі дояркою — понад 30 років.
Галина Шеремет про родину
“Сім’я велика була — вісім душ. Хазяїна (хазяїном вона називає чоловіка – прим.ред.) кінь вдарив, розбив печінку, він був по лікарнях, а я одна робила на доярці. Правда, й дітей тягала на доярню. Помагали мені. Навіть зчистити з-під корови поміч мені була. Дванадцять корів вручну доїли. Додоїлася, що руки попухли. І я не можу навіть ложку взяти. Кажу хазяїну: ходи, помагай мені. Я, кажу, буду тобі розказувати, а ти — будеш доїти. Спасибі йому — не отказувавсь ніколи. Ходив, допомагав. Я сиджу у проході на стільчику, а руки в воді в мене. Отак опухли — я ложки не брала. Однією візьму, тоді міняю — другою візьму. І як сплю, з однієї сторони дитина маленька спить, під груди беру, бо тримати не можу, а з другої сторони — руки в воді. Відро води і в воді руки опухлі. Встромлю руки в воду — наче, полегшало. Як тільки вийняла — знов починає крутити, як голками шпига. Витримала, люди добрі! Все витримала! Дав Бог — дітей стали заміж віддавати, женити. Поженили. Одного хазяїн тільки не встиг поженити — Сашу. Хвороба підскочила, та й кінь додав — печінку йому розбив. Він після того прожив ще двадцять п’ять років. Він казав: хоч би мені Сашу підгодувати ще. Готів би ще двадцять пожити ще! Коли він прожив двадцять п’ять!”
Сьогодні у Галини Іванівни в родині п’ятеро дітей, дев’ятеро онуків, семеро правнуків.
Майже всі дорослі чоловіки — військові, пишається жінка.
Дрон “Від баби Галі”
“Від баби Галі” — такий напис зробили на дроні, купленому за кошти Галини Шеремет. Подарувала його пані Галина підрозділу ударних безпілотників 57-ї бригади.
“Це саме той дрон, що купила баба Галя для наближення нашої перемоги”, — говорить військовий Олександр Шеремет.
“Для допомоги нашим піхотинцям, які зараз знаходяться в окопах, на яких валиться вал вогню. З допомогою таких машинок, таких пташок наші хлопчики допомагають, вражають живу силу і техніку орків (запікати – прим.ред.). Цей дрон може вражати — в залежності від боєприпасу і піхоту, живу силу, фугас може заряджатися. Може з іншими компонентами, із тротилом, із пластидом, із вогами. І, крім цього, ще він може нести кумулятивний снаряд від РПГ. Трохи перероблений, але він передбачений, призначений для враження броньованої техніки. він може вразити навіть танк.Але для цього треба майстерність пілотів. Пілоти у нас майстерні, хотілося б відзначити наших молодців — хлопців FPV-шників”, — додає чоловік.
Олександр закликає українців наслідувати приклад пані Галини, донатити на подібні дрони та влаштувати своєрідне змагання: чий іменний дрон вразить ворога.
“Він коштує лише 15 тисяч гривень. Він настільки може принести користі, що ці витрати, ці втрати — неспіврозмірні з тим, що він коштує. Це не кошти. А допомога це суттєва”, – говорить чоловік.
До повномасштабної війни Олександр працював сільським головою, енергетиком на підприємстві. Понад рік тому добровільно мобілізувався, бо двоє його синів — військовослужбовці. Каже, атмосфера в сім’ї така, що вимагає від кожного наближати перемогу.
Про мрії бабусі Галини
“Я вам так скажу: гроші — це прах, це папірець. А я заробила скільки заробила. Лежу вночі та думаю: що його придумати? А тоді думаю: а я попитаю, по чьом ті безпілотники?”, — всміхається Галина Шеремет.
Головне бажання, що загадала Галина Іванівна на власний День народження — побачити українську перемогу над Росією. “І Путіним”, – додає баба Галя. “Будем сподіватися, що наша сила піде вперед і дай Боже, щоб ми його перемогли. Якби мій безпілотник йому в лоба дав! Щоб він зрозумів, на кого він напав! Ну нічого! Ми сильні! Будемо битись до краю!
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ