5 історій конотопців, для яких екстрим – це хоббі
П’ятьох конотопців, котрі захоплюються вуличними видами спорту, розповіли, як екстримальні захоплення змінили їхнє життя.
Дмитро Гришко, 29 років, дельфінотерапевт:
«Вуличним спортом займаюся близько 5 років. Все почалося з того моменту, коли ми з друзями вирішили покататися на роликах. Ідея виникла спонтанно: захотілося урізноманітнити будній день. Перший елемент, який захотілося зробити — це їзда спиною вперед (задом). Кожен раз, коли вдавалось його виконати, мені хотілося ще, ще складніше, ще швидше, ще чіткіше і якомога технічніше».
«Обрав ролики, бо вони мені стали до душі. Сподобалося тримати баланс, виконувати складні елементи, та й сама їзда на роликових ковзанах приносила задоволення. Це свого роду психологічна розрядка. Великий вплив мало ще й те, що я розділив своє вподобання з друзями».
«Ролики змінили моє коло спілкування. Я познайомився з цікавими людьми. Знайшлися ті, з ким можна відточувати свої навички катання, ділитися емоціями та приємно проводити час. Завдяки цьому хоббі можна краще зрозуміти своє тіло: роботу м’язів, витривалість, навчиться долати складнощі. Це не просто розвага, це додаткова можливість тримати себе в тонусі».
«Чи багато вдалося вже навчитися? Якщо порівнювати з першими кроками, то я багато чому навчився. Якщо подивитися в цілому — завжди є куди рости».
«Друзі, не втрачайте мотивації! Праця перемагає талант. Найкраща мотивація — це результат».
«Займаюся паркуром приблизно 10 років. Все починалося з фільмів «Ямакасі», «13 Район» та відео в інтернеті з Девідом Белом, засновником руху паркур. Надихнувшись побаченим, з друзями пішли пробувати на вулицю. Зрозумівши, що все не так легко, як здалося на перший погляд, почали тренуватися і дізнаватися більше про паркур. Через декілька місяців наполегливих трненувань виявилося, що нас уже не троє, а ціла команда людей. Вже через півроку з’явилися думки про створення команди, яка буде представляти наше місто в субкультурі паркуру. Згодом створили команду «Art Motion», відкрили свою школу, побудували кілька майданчиків, взяли участь у багатьох всеукраїнських змаганнях, фестивалях і шоу, провели понад 100 майстер-класів та навіть поставили рекорд України».
«Чому паркур? Через те, що він збігається з моїм світоглядом: немає перешкод і ніяких обмежень в русі або креативності. Немає обмежень у твоїх переміщеннях та твоєму мисленні. Існує тільки одне найголовніше правило — моральність і повна відповідальність за вчинки».
«Паркур дав мені змогу показати себе світу і самому побачити світ, багато з ким познайомитися, передати свій досвід і світогляд. Завдяки паркуру я виступав, як гість і важливий суддя».
«Знаю, що не дотягую до професійного рівня, але, якщо трохи докласти зусиль, нічого не заважає виступати на всеукраїнському рівні».
«Кинути паркур не дала думка: що я залишу після себе? Тому і вирішив зробити свій вклад в це мистецтво, як в нашому місті так і за його межами!»
«Пораджу спочатку займатися базовими елементами і фізпідготовкою, а не стрімголов намагатися робити складні трюки і ламати собі голову. Краще приходьте на заняття в нашу школу паркур/фріран «Art Motion».
Артем Ларков, 26 років, приватний підприємець:
«Вуличним спортом займаюсь приблизно 7 років. Під час навчання в Києві з одногрупником поїхали в невеликий скейтпарк. Там я і побачив ВМХ у всій красі. Побачив як хлопці виконують різні трюки та комбінації. З того моменту став збирати гроші й через півроку придбав власний ВМХ».
«З дитинства любив їздити на велосипеді. Скоріше за все, це і підштовхнуло мене вибрати саме bmx. Привабило велике розмаїття трюків і нотка екстремальності. Все це є і в скейтбордингу, але ВМХ більш універсальний. На ньому можна кататися скрізь, не зважаючи на якість асфальту».
«В Конотопі катаюсь по місцевим спотам на вихідних. На меморіалі познайомився з двома скейтерами, з якими до цього дня тісно дружу. Згодом до нашої компанії стали підключатися ще люди. Почали їздити разом, «катати» в інші міста і брати участь в змаганнях».
«Навчиться хотілося більше, ніж вийшло. Не було можливості приділяти багато часу заняттям через навчання, роботу, сім’ю і дитину. Мене це не бентежило і не зупинило. Завжди є куди рости. За великими результатами не женуся, займаюся в своє задоволення».
«Нині прогрес стоїть на місці через відсутність в Конотопі майданчиків для заняття. Там за місяць можна вивчити те, що за кілька років не вивчиш. Найголовніше, що є своя кампанія і сім’я з друзями, які завжди підтримують моє захоплення».
«Потрібно доводити до стабільності вивчений трюк, бо легко забувається техніка. Навіть якщо не виходить — з дня в день намагатися виконати трюк, дослухатися до порад досвідчених райдерів і носити захисне спорядження».
Валерій Пастушенко, 30 років, ювелір і тренер з акробатики, паркуру:
«Паркуром займаюся близько 9 років. Все почалося з великого бажання працювати каскадером. Я не обирав паркур, як вид спорту. Він сам підкорив мене різноманітністю та екстримом».
«З появою паркуру в моєму житті з’явилися нові знайомства і багато друзів. Це величезна родина, в якій відчуваєш себе вільним».
«Паркур перевернув моє життя докорінно… Життя без алкоголю, куріння та інших шкідливих звичок досить таки цікаве».
«Я вважаю, що досяг в цьому спорті досить таки хороших результатів, один з яких — рекорд України по кульбітам-флякам!»
«Хочу побажати тим, хто тільки відкрив для себе вуличну дисципліну, рекордів в починаннях і величезного кайфу від вражень, які на вас чекають!»
Олена Городнича, 34 роки, контент-менеджер освітнього порталу:
«Ролики люблю з дитинства. Всі діти просто обожнюють вуличний спорт. Особливо, якщо для цього поблизу є обладнаний майданчик, або військова частина. Якщо правильно обрати місце та час, де можна перелізти через паркан, то успіх дитячої компанії гарантований!»
«Роликові ковзани — це в першу чергу здоров’я. Відсутні «ударні» навантаження, треба багато рухатись та мінімум негативного навантаження на суглоби. Також це можливість відпочинку на свіжому повітрі».
«Завдяки роликам завжди є можливість познайомитися з однодумцями, поспілкуватися зі старими знайомими».
«Навчитися вдалося багато чому завдяки інтернету. Більш того, вдалося багатьох навчити завдяки тому ж інтернету. Знімаю навчальні відео, які допомагають навчитися кататися на роликових ковзанах. Адже колись інтернету не було, і подібних «навчалок», особисто мені, дуже і дуже не вистачало».
«Друзі, вуличний спорт — це здорово! Коли у вас з’явиться можливість для серйозних тренувань в добре обладнаному залі, ви прийдете туди вже підготовленими для подальших спортивних досягнень».
