Мандрівка Сумщиною: Софроніївський монастир
Софроніївський монастир
В 1405 р. у місцевості за 20 верст на схід від Путивля, над болотом Молче, на високих горах порослих дубовим лісом, з’явилася чудотворна ікона Пресвятої Богородиці.
Гору, на якій з’явилася чудотворна ікона, назвали Чудною. Путивляни відразу побудували на тому місці невелику дерев’яну церву, біля якої згодом почали селитися ченці-пустельники. Деякі з них копали собі печери на схилах гір, а деякі жили в келіях, що представляли собою маленькі дерев’яні хатки, де ледь поміщалася одна людина. Так виник невеликий монастир, що називався Молченською (Мовчанською) Різдва Богородиці пустинню.
У 16 ст. монастир дещо побільшав, а його ченці придбали в Путивлі кілька “осадних дворів”, а в острозі на посаді у 80-х рр. 16 ст. звели храм Різдва Богородиці з приділом Софії, Премудросі Божої.
В 1592 р. Мовчанська пустинь була спалена татарами, а в 1593 р. всі ченці переселилися до Путивля, перетворивши монастирське подвір’я на новий Мовчанський монастир. Землі колишньої пустині стали володінням новоствореного путивльського монастиря. Проте на Чудній горі кілька схимників жили в печерах.
1605 р. Мовчанська пустинь була приписана до путивльського Мовчанського монастиря, а на її території влаштовано монастирську пасіку. На місці спалених храмів поставили дерев’яну церкву в ім’я Різдва Пресвятої Богородиці Печерської, а при ній три келії.
1630 р. на території пустині споруджено першу муровану церкву Різдва Богородиці, біля якої в 1653 р. відновлено колишній монастир.
З того часу щоб уникнути плутанини, Монастир в Путивлі став іменуватися Великим Мовчанським, а відновлений над болотом Молче, – Малим Мовчанським пустинним.
В 1656-1692 рр. духовним лідером монастиря став ієромонах з Путивля Софроній. Завдяки цій енергійній людині Мовчанський пустинний монастир значно розрісся, отримав багаті вотчини, велося широке муроване будівництво, став одним з найвідоміших монастирів Посейм’я. З поваги до заслуг ігумена ще за його життя монастир у народі почали називати Софронієвим, а після його смерті закріпилася офіційна назва Софронієва пустинь, або ж Софроніївський монастир.
У 1672 р. ігумен Софроній дав притулок у монастирі Семену Медведєву(1640-1691), який згодом став одним з найвизначніших московських дисидентів 17 ст.
До 18 ст. монастирські келії стали більшими та різноманітнішими за архітектурою – подвійними, потрійними та із сіньми. Ченці жили в них по двоє-троє, а старший з них спостерігав за молодшими.
У 18 ст. Софроніївська пустинь була настільки відома й популярна, що імператриця Єлизавета Петрівна, подорожуючи 1744 р. до Києва, навмисно відхилилася від маршруту, аби відвідати цей монастир. Тут вона взяла участь у освяченні новозбудованих споруд.
Цікаво, що всі споруди будівничі монастиря розташували таким чином, щоб у зимовий час можна було краще сховатися від вітру й холоду.
1758 р. Софроніївська пустинь прибрала до рук Путивльський Борисоглібський монастир і всі його маєтності.
У 19 ст. кількість ченців досягла кількох сотень.
На жаль, при такому розширенні в навколишніх селах лишилася недобра пам’ять про пустинь, адже ченці експлуатували селян й збиткувалися над жінками, орали землю кріпаками, а ігумен запрягав селян у свою карету, і вони мусили везти його за 20 верст до Путивля. Особливо дісталося жителям Нової Слободи, що знаходиться за 2 км від монастиря. Мешканців сіл, що належали монастиреві називали “горюнами”.
У 1920 р. монастир закрили, частину ченців вбили, а частину розігнали, бібліотеку та монастирський архів з цінними документами розгромили, а його територію та приміщення займали установи підконтрольні НКВС СРСР.
В 1921 р. в обителі влаштували притулок для дітей з голодуючого Поволжя. В 1922 р. дитбудинок реорганізовано в дитячу трудову колонію. В 1937 р. тут влаштували ізольований табір із суворим режимом для дітей – “республіканців”, вивезених з Іспанії, де йшла громадянська війна. З вересня – жовтня 1939 р. і до квітня 1940 рр. монастир було перетворено на Путивльський концентраційний табір НКВС для польських військовополонених. З поч. квітня до сер. травня 1940 р. конвойні частини НКВС переправили полонених у закритих вагонах до місць розстрілу під с. Катинь, що поблизу Смоленська та під Харків. Обліково-реєстраційна документація підлягала знищенню. Кати в декілька змін стріляли своїх жертв кулями німецького виробництва. В червні 1943 р. німецька комісія за участю польських представників підняла з масових поховань під Катинню 4143 трупи. Із виявлених у могилах документів та щоденників було встановлено, що частина полонених раніше перебувала в Путивльському концтаборі. Сьогодні не відомо скільки ще померлих від хвороб та розстріляних “жолнєжей” лежить поблизу колишнього табору.
В 1942 р. тут розташувався штаб Сумського партизанського з’єднання під командуванням С.А. Ковпака.
У 50-ті рр. 20 ст. більшість монастирських храмів та будівель була зруйнована:
Собор Різдва Пресвятої Богородиці
Мурований собор Різдва Пресвятої Богородиці зведений у 1630 р. На його місці до цього була дерев’яна церква, 1405 р. на місці явлення чудотворної ікони Молченської Божої матері. Після руйнування на місці храму влаштований літній майданчик для випасу худоби.
Благовіщенський храм
Благовіщенський храм, двоповерховий, чотирьохпрестольний, зведений у 1710р., другий поверх з Успенським храмом – у 1718 р. До західного фасаду церкви прилягала п’ятиярусна дзвіниця (кін.18-поч.19 ст.)
Вознесенська церква
Вознесенська церква зведена у 1808 р. До храму примикав флігель – з одного боку, де розміщувалась лікарня та аптека, з другого – просфорня і братські келії.
Цеглу з усіх зруйнованих монастирських споруд використали під час будівництва Бунякинського коноплетіпального заводу, колгоспних корівників та свинарників, у особистому господарстві селян.
Проте три монастирські будівлі дивом уціліли:
Надбрамна Покровська церква
Церква Покрови Пресвятої Богородиці, двоповерхова,зведена над Святою брамою (головний вхід в монастир) у 1757 р. в стилі бароко. Закрита у 1920 р. разом з монастирем. Кілька десятиліть знаходилась у занедбаному стані з загрозою руйнації.
У 1999 р. Софроніївський монастир передано Православній Церкві,в 2000 р. тут поселилося кілька ченців, а в 2004 р. було відреставровано Покровську церкву.
Трапезна палата (кін.17ст.-поч. 18 ст.) – друга за значенням громадська будівля монастиря – місце для спільних трапез братії. В 2004 р. розпочато реставраційні роботи.
Новий лікарняний корпус (1911 р.) – двоповерховий прямокутний в плані, коридорної системи розпланування По центру корпусу розташована лікарняна церква. Нині це головна будівля монастиря.
Поряд знаходиться південна монастирська брама, що веде до одного з печерних комплексів під горою. Вік найстаріших печер фахівці датують 13-14 ст., що підтверджує версію про первісне заселення цих місць ченцями, котрі змушені були залишити Києво -Печерський монастир в часи татарських навал. Відомо, що печери проходили під соборним храмом, та під монастирською ризницею.
Надзвичайно цікавий кільцевий лабіринт розташований на південно-східному схилі монастирської гори, майже під самою поверхнею. Його стіни й склепіння вимурувані з цегли (18 ст.). Найнезвичайніше тут – склепінчаста підземна церква Преподобних Антонія та Феодосія Печерських.
Джерело:
За матеріалами “Зруйновані храми Сумщини. Мартиролог знищених святинь” / О.М. Корнієнко. – Суми: ПП. “Ніконоров В.І.”, 2009.- с. 244-245 Монастирі та храми Путивльщини/В.В.Вечерський.- К.:Техніка, 2007.- с.109-143