Нотатки подорожнього: Я, кум і безвіз (фото)
Сумчанин Віталій Ященко розповідає про свою несподівану подорож Європою на вантажному автомобілі.
Сьогодні я розпочинаю історію своєї невеличкої подорожі, яка буде називатись “Я, кум і безвіз”. Але все по черзі.
По-перше – безвіз. Що тут сказати – він є, про нього всі знають і він працює. Я перевірив 🙂
По-друге – я. Звичайний Я. Мій закордонний досвід обмежувався декількома виїздами в Польщу на початку буремних 90-х, коли півкраїни возило туди торби з різним крамом. Більше кудись поїхати з різних причин не довелось.
І по-третє – кум. Ні, не так. КУМ. Александр Катана – найкращий кум в світі, повірте на слово. Працює він на даному етапі свого життя водієм фури, якою гасає по всім європейським країнам. Базується його компанія під Варшавою в місті Мінськ-Мазовецький.
Ну а далі вже сама історія. Одного разу, в грудні, коли кум був на відпочинку в Сумах, він спитав: “Чуєш, куме, а в тебе є біометричний закордонний паспорт?… Хочеш, я тебе покатаю?” Після технічних запитань виявилось, що катання може тривати 2-3 тижні і зачепити більшість країн Європи. Інтрига в тому, що ніхто не знає, де ми можемо опинитись. На те є логістична служба, яка під час руху підбирає маршрут, країни і міста, де треба завантажитись і куди доставити вантаж. Тобто, прогулянка обіцяє бути як мінімум цікавою!
Після недовгих роздумів (на щастя, родина була не проти) я прийняв рішення їхати. Такі пропозиції виникають не кожного дня, а можливо і взагалі раз у житті… Хоч це і не екскурсійна подорож…
6 січня ми вже їхали маршруткою Суми-Варшава до місця призначення. Проходження прикордонного контролю з обох боків зайняло у нас чотири години. Думаю, нам повезло, що поїхали в свято – інакше могло бути і вісім, і десять, і дванадцять…. Люди їдуть…
Контроль простий: посканували паспорт, спитали куди і на який термін їдеш, скільки маєш грошей (треба називати суму, адекватну терміну перебування; один пасажир поїхав додому, бо сказав 100 доларів, а днів сказав, мабуть, багато), подивились страховку, перевірили через сканер торби на наявність заборонених речей, серед яких і деякі продукти: м’ясо, сало, ковбаси, сир, молоко. І все – ми в Польщі. Особисто я пройшов контроль хвилин за п’ять. Основний час – чекати, поки пройдуть всі автобуси, які перед вами.
Тепер, на найближчі два-три тижні, моя домівка – один із 17-метрових малюків, а я пасажир, який буде веселити кума в дорозі та знайомитися з Європою з дещо іншого від звичайних екскурсій боку.
Другий день на землі польській. Прекрасно розуміючи, що фура – це не екскурсійний автобус, на ній не зупинишся де завгодно і не поїдеш, куди заманеться, треба використовувати всі можливості, щоб побачити трохи більше, ніж автобани, бензоколонки і паркувальні майданчики.
Поки кум робив всі необхідні продовольчі запаси, у мене було пару годин прогулятись містечком, біля якого знаходиться наша база вантажівок.
Мінськ-Мазовецький. Вікіпедія повідомляє, що в ньому мешкає близько 38 тисяч жителів і він займає площу 13 кв. км. Для такої площі – чимало!
Містечко справило на мене дуже приємне враження. Компактне, симпатичне, досить модернове. Щільний автомобільний трафік, машин багато, на проїжджій частині не паркуються, більше на тротуарах.
Вразило, що в такому невеличкому місті є аеропорт! Звичайно, це не столиця, але за пару годин я бачив над містом 3 вертольоти і 5 літаків.
Сподобалося ставлення до велосипедистів. Велодоріжки всюди, поруч із пішохідними переходами є окремі переходи для велосипедистів, і саме цікаве – окремі світлофори!
Будівлі невисокі, найвищі (п’ятиповерхові) я бачив тільки вздовж центральної вулиці, решта, в основній масі, двоповерхові приватні будинки.
Проблем із розумінням реклами, назв магазинів і всього іншого, а також спілкуванням у магазинах поки що не виникало (польську розумію на достатньому рівні).
І скажу так: мені здалося, що тут можна купити все – настільки широкий спектр пропозицій товарів і послуг кликав мене з рекламних вивісок. Навіть товари для тих, хто займається кінним спортом!
Звичайно побачив декілька місцевих пам’яток: палац Дерналовичів з парком і великою кількістю качок в річці (до історичної пам’ятки ставляться по-простому: в палаці розташований місцевий будинок культури, зала весільних обрядів і навіть ресторан), місцевий костьол (в місті навіть є релігійна ФМ-станція “”Radio Marija”), місце капсули часу (нащадки відкриватимуть її в 2066 році), є своя “Книгарня Є”, але без Є 🙂
Вибір продовольчих магазинів достатній: я був у маркеті “Biedronka” (за рівнем цін і асортиментом – аналог нашого АТБ), і в потужному маркеті “Carrefour” (порівняти можу хіба що з Ашаном, в Сумах такого немає).
Приготування закінчились, завтра в дорогу…
Сьогодні почалась робота. Ну як робота… У кума робота, а у мене витрішки:) Звичайно, допомагаю йому там, де можу, – подай, потримай… Каже: “Ти у мене, як карманний китаєць – працюєш за їжу”:)
Перше завантаження в західній частині Варшави – будівельні ліси якоїсь реставраційної компанії. Повеземо на Балтику в м. Колобжег.
Цікаве для мене спостереження: виявляється є стільки технологічно-уніфікованих речей… Ширина автопричепа, ширина будівельних лісів, ширина якої-небудь тари… Виявляється, все продумано, все співпадає в потрібній кількості. Все не просто так.
Тепер про автомобіль. П’ятиосний, 12-колісний, 17-метровий малючок IVECO STRALIS 500, вага якого може досягати 40 тон… Мені до цього ніколи не доводилось їздити в такому. Що сказати… Все для людей. Все зручно і комфортно. Високі крісла з електронним регулюванням всього, чого завгодно, комфортна температура в салоні, два спальних місця, як у вагоні – верхня і нижня полиця. Комфорт підтримується настільки, що в салоні на підлозі абсолютно чисті килимки і взуття залишається скраєчку на порозі. І так робить більшість водіїв – керують машиною босі. І я, звісно, теж так роблю.
Купа всілякої електроніки: для контролю робочого часу водія, для автоматичної сплати за проїзд по платним автошляхам, навігаційні прилади (без них нікуди), причому зі спеціальними картами для вантажівок, бо їм не завжди можна їхати туди, куди і всім. Цікаве відчуття, коли ти їдеш і бачиш дорогу з висоти трьох метрів!
На жаль, сьогодні Варшаву ногами не спробую – графік не дозволяє. Тільки, як казав товаріщ Саахов “із окна пєрсонального автомобіля”. Але кум наказав не перейматись і пообіцяв, що Варшава у нас не останній раз 🙂
Європейські автомагістралі – це окрема тема. Якість покриття вражає. Як колись сказав один знайомий: “Таке відчуття, що ти стоїш, тільки швидко”. Ще вразили мости для тварин на лісових ділянках магістралі. На них природне покриття, можуть рости дерева. І тварини знають, що переходити через дорогу треба тільки там, бо в інших місцях огорожа. На фото саме вони.
І це я бачу тільки Польщу. Здогадуюсь, як буде в Німеччині або Нідерландах.
Пішохідні переходи в населених пунктах, через які проходить траса, виділені окремо. Вони добре освітлені, є всі необхідні знаки з підсвіткою і світлофор, які живляться сонячними батареями!
Уже в багатьох місцях я бачив вітряки. Їх досить активно використовують…
Далі буде…
Джерело: vsisumy.com