Як уродженець Сумщини керує ОТГ на Волині
Олексій Безсмертний з Недригайлівщини вже майже 20 років очолює громаду Турійська Волинської області. Як зі Сходу країни потрапив на Захід? Про секрети перемог на виборах. Що дало створення ОТГ, і з якими проблемами зіткнулась громада – в інтерв’ю розповів Олексій Безсмертний, голова Турійської ОТГ.
Від Козельного до Сум
-Взагалі з Сумщини вся моя родина, з села Козельне Недригайлівського району. Батьки до одруження жили на одній вулиці через дорогу. Коли покійний батько йшов в армію (а тоді ще служили 3 чи 3,5 роки), то мама ще малим дівчиням бігала. А коли прийшов з армії, їй було вже 16. Ну, і бравий солдат одразу кинув оком на сусідку. Незабаром вони одружилися. І в 17 вона вже народила мого старшого брата.
Школу я закінчував теж у Козельному. Навчався добре, до 9 класу взагалі навідмінно, а в 9-10-му опустився, бо став більше приділяти уваги дівчатам, ніж науці. І остання постраждала. Натомість почав займатися досить активно спортом. І не визначившись ще по завершенню школи, що б я в подальшому житті хотів робити, вирішив йти в армію. Не знаю, як там в сім’ях якихось елітних, але серед простих людей зазвичай було, так би мовити, престижно служити в армії, традиція була, що в армію юнак мав піти. Ну і я вирішив, але після завершення школи залишався якраз ще рік до 18-річчя. Щоб якось час скоротати, не маючи особливого потягу до тієї професії, але, зважаючи що в Сумському технічному училищі №1 тоді були серйозні тренериз багатьох видів спорту, пішов саме туди. Через спорт. І там освоїв професію токаря 4 розряду.
Під час навчання працював в об’єднанні «Хімпром», в дослідному цеху. Один із двох груп туди потрапив, хоча навики токаря в мене дуже слабенькі були. Ну, але видно розказати вмів краще, ніж зробити, – сміється.
Це був якраз 80-ий рік, на той час стипендія у технічному училищі, наприклад, була напевно вищою чим у виші: 36 карбованців. Плюс платило підприємство аналогічну десь суму. І плюс, що навчався навідмінно ще доплачувалося 15 відсотків. І я отримував стипендію десь 90 карбованців. Це на той час було, напевно, як зарплата техпрацівника в школі чи там людини в селі на якійсь нескладній роботі. Але працювати на заводі я не планував, тож звільнився на підставі заяви про вступ до вищого навчального закладу.Але все-таки спочатку пішов до армії.
Про Псковську дивізію
Служив у Пскові, саме у тій Псковскій дивізії, про яку, на жаль, ішла мова в 2014 році, що багато військовослужбовців із Псковської дивізії брали участь у діях на Сході України…Минуло більше 30-ти років з тої пори, як я відслужив, все рівно момент такий неприємний. Ідуть люди звідти вбивати наших земляків. А наші земляки у відповідь мусять убивати тих людей, які там. І нічого доброго в війні немає. Хоча зрозуміло одне, не ми ж пішли туди, а вони прийшли сюди…
Чоловік – голова, а дружина – шия
По завершенню служби в Збройних Силах повернувся додому. І якраз уже надумав, що буду поступати, обрав той фах, що в школі найбільш подобався, крім фізкультури – історію. В цей же період в райкомі комсомолу запропонували на рік поїхати у відрядження в дитячий табір “Молода гвардія”. Погодився, бо у 20 років завжди цікаве щось нове.
Із майбутньою дружиною ми працювали на одному піонерському загоні. Познайомилися, закохалися і одружилися. Вона дуже хотіла бути ближче до батьків, які жили тут, на Волині, і батьки її хотіли, щоб дочка була ближче до них. Ну, чоловік – голова, а жінка – шия, куди повернула, туди й поїхали.
Від туристичного гуртка до перших виборів
Рік пожили з батьками дружини, з їхньою допомогою купили в самому Турійську стареньку хатину, потім на її місці збудували нову. І так помаленьку стали тут обживатися. Я закінчував заочно історичний факультет, а дружина уже мала диплом вчителя української мови та літератури. На той час знайти роботу вчителя в місті чи в райцентрі було важко. Але дружині пощастило: якраз як ми приїхали до Турійська одна вчителька пішла на пенсію.А я 7 чи 8 років був тренером по туризму в Будинку школяра. Вів гуртки, поки не з’явилося в одному із сусідніх сіл, яке входить тепер до нашої громади, місце вчителя історії. І там же була моя перша виборна посада. Це були 90-ті роки, коли по 8-9 місяців вчителям не платили зарплату, але, щоб люди не бунтували, їм дозволяли всякі вольності в плані вибору керівництва. І мене обрали заступником директора по виховній роботі Кульчинської середньої школи. Але через рік звільнилося місце вчителя історії в Турійську, і хоча це мовби якесь пониження було, але працювати там, де живеш, практичніше. А тут директор школи пішов на пенсію, і колектив обрав мене на цю посаду.
Ну а в 2001-му році (це мені було десь 35 років) запропонували перейти в районну державну адміністрацію. Це теж було своєрідне пониження, але мені було цікаве щось нове, то ж вирішив спробувати.
Йшли вибори 2002 року. Керівник нашої адміністрації був не із провладної структури. Тоді була створена така структура «За ЄДУ». Голова місцевої районної державної «За ЄДУ» був заступником керівника Демократичної партії України, і він не був в струї, скажемо так, в тій течії, яка ішла. Зважаючи на те, що після виборів навряд чи та команда, яка з ним працювала, залишилася б при роботі, я погодився на пропозицію взяти участь у виборах на посаду Турійського селищного голови. Це були цікаві вибори, непрості. Але коли ти молодий, моменти ризику сприймаються більше як гра. Азартно. Я виграв вибори. Але їхній результат оскаржили в суді.
-Через фальсифікацію?
-Ну, вважалося, що так. Хоча це неправда. Тоді організатором виборів була місцева рада. Владі не сподобалося, що виграв не той кандидат. І вони оскаржили результати. Але я виграв і під час перевиборів.
– А від якої партії тоді балотувалися?
-Я 5 разів ішов на вибори. 4 рази самовисуванням.
Про партії, вибори і президентів
– Взагалі за своє життя я був у кількох партіях: Демократичній, потім, коли створилася «Наша Україна», був у «Нашій Україні». Очолював її в нашому районі. Потім очолив районну організацію «Солідарності». Не стільки там із-за якихось своїх політичних переконань, просто коли просили мене, то погоджувався, бо в цьому житті треба йти назустріч, тоді, можливо, і тобі назустріч підуть. Ну, так траплялося. Тим більше, що і «Наша Україна» свого часу, і «Солідарнсть» свого часу, якщо брати 2014 рік, це були, скажемо так, партії, які фактично підтримував народ, населення. Так само як і президентів, які очолювали ці партії, на початку їхньої діяльності.
-У Вас на виборах теж я так розумію переміг Зеленський. Ви збираєтеся до його партії переходить?
-Ні. Ідучи на місцеві вибори, найкраще бути позапартійним. Тоді це не обмежує тебе у спілкуванні з усіма людьми, бо місцевий голова, він повинен бути більше господарником, ніж політиком. Хоча свої погляди політичні, якісь бачення, як жива людина ти можеш висловлюти. Але краще бути позапартійним. Хоча є нюанси. Наприклад, мої колеги, голови аналогічних сіл, використовували свою причетність до якоїсь партії на благо громади. Розумієте? Те, що я Вам казав, якщо послухаєшся колись ти, то послухаються колись і тебе. А що стосується Зеленського, мабуть, уперше, вибір громади не співпав з моїм. Бо в моментах державотворчих (можливо, звичайно, новий президент покаже набагато кращі якісь результати), але я схильний до того, що саме при президентові нині ще діючому було багато чого зроблено. І це не було губошляпство, а це були реальні кроки. Я за те, що під ноги кидати те, що зроблено, вважаю неправильно, тому що зроблено було немало…Ну, але це вибір людей. Люди як вважали за потрібне, так і проголосували.
-Ви казали про «Нашу Україну». Ющенко теж із Сумщини. Ви з ним особисто були знайомі?
– Був не один раз на партійних з’їздах, і в Адміністрації Президента як при перебуванні Ющенка, так їздив і до Адміністрації Порошенка для вирішення проблем громади. Але ані з одним президентом, ані з другим безпосередньо знайомий я не був.
– А які проблеми вирішували в АП?
– Ну ось із останнього, у нас проблема з освітою трапилася. При створенні громади ми від незнання не врахували того моменту, що такі громади як наша, втрачають в освітній субвенції. В коштах державних, які йдуть на зарплату вчителям. От саме з метою вирішення цієї проблеми я і звертався до Адміністрації президента і до прем’єра. І минулого року питання було вирішене.
Що дає створення ОТГ
-Розкажіть про Вашу територіальну громаду, їй усього півтора роки. Які плюси в об’єднанні?
-Ми ініціювали створення громадище у 2014 році, але тоді нам це не вдалося, бо погодилася тільки одна сільська рада на об’єднання, і та не межувала з нами. А от ті, хто обєднався в перші роки децентралізації, отримали непоганий стимул від держави.
–Скільки тоді давали?
– Орієнтовно від 5 до 7 мільйонів кожна. І це тільки на розвиток інфраструктури. Плюс їм зелене світло включили для реалізації проектів через Державний фонд регіонального розвитку. Відповідно ці громади щороку, починаючи з 2014 року, порядка 15-20 мільйонів залучають до себе. Тільки державних грошей.
– Чому місцеві, ті, хто біля Турійська, не хотіли йти до громади?
-Ну, будь-яке нове все-таки з обережністю сприймається. Але найбільше спрацював людський фактор, зокрема, керівників і працівників самих сільських рад. Вони хвилювалися, що залишаться без роботи. Хоча ми при створенні громади абсолютно всіх працівників сільських рад, які погодилися на добровільне об’єднання, забезпечили роботою. Жодна людина не залишилася без роботи. Ну але якраз от через момент такий людський, воно не пішло спочатку. Потім ми повторно в 2017 році ще раз спробували створення громади. На цей раз погодилися 3 сільські ради. Це 9 сіл. І з листопада 2017 року у нас існує громада. Налічує вона 8 тисяч населення орієнтовно. І включає в себе 10 населених пунктів на чолі з селищем Турійськ.
-Скільки грошей отримали за цей час?
– Перші кошти пішли на громаду минулого року. Це було 1,5 мільйони. За ці гроші ми зробили перекриття в школі. Проект наш пройшов конкурс в Мінрегіоні і Державний фонд регіонального розвитку виділив ще 4 мільйони. Тобто на сааме селище пішло 5 з половиною мільйонів державних грошей тільки в минулому році. Взагалі проект на 20 мільйонів. І поки що ми не втрачаємо надію, що ці роботи продовжаться.
Що стосується сел, які приєдналися до Турійської громади, то приєдналися бідні сільські ради, їх життя змусило приєднатися, бо не вистачало грошей навіть на заробітну плату самим працівникам. Вони мали бюджети в районі 400 тисяч. Тож для того, щоб люди в тих селах відчули позитивні зрушення, ми уже із доходів громади виділили гроші на їхній розвиток.На кожну сільську раду ми вклали орієнтовно по мільйону. В одному із сілми зробили міст через річку Турію. Він нам обійшовся порядка 300 тисяч. Там не було зовсім вуличного освітлення, зробили вуличне освітлення, почистили кладовище. В іншому селі школа опалювалася якимось кустарного виробництва котлом, а, відповідно, котельня, яка свого часу опалювала клуб, сільську раду і школу, була запущена і відкинута. То ми купили обладнання в ту котельню і запустили її. Обійшлося це громаді десь порядка в півмільйона. Школа зразу відчула різницю, тепловий режим зберігається. У клубі, який вже сипався, відремонтували частину і зробили тренажерний зал. У центрі іншого села зробили стадіон з дитячим майданчиком. Тобто, скажемо так, такого грандіозного чогось не зробили, але із розмов з людьмирезультат для них відчутний.
-І останнє питання. Їду по Турійську, бачу пам’ятник, на пам’ятнику написано«Соціалістична Батьківщина» і«1941-1945».
-Це не просто пам’ятник, це братська могила.«Законом про декомунізацію» не передбачені обов’язкові зміни на таких спорудах.
-Але Ви ж як історик. Війна-то почалася у 1939-му.
– Я ставив питання відповідне на сесії селищної ради минулого скликання ще стосовно реконструкції цього пам’ятника. Депутати проголосували, щоб залишити могилу у тому ж стані. Плюс є технічний момент. Напис зроблено монолітно, і якщо його збивати,пам’ятник може почати руйнуватися. Це якби ми змінювали пам’ятник повністю, замість одного ставили інший, то опустили бте слово і все. Стосовно 1941-1945, то, відверто скажу, не звертав увагу. Якщо це там мальовано, то виправити, звичайно, не проблема.
sumy.today