Сумчани відсиділи 14 років за чужий злочин

Передмова

У 2003 році в селі на Одещині були вбиті чоловік, дружина і теща. Причому труп літньої жінки вже після смерті був переодягнений в її ж, що зберігалася на похорон, одяг.

Слідство особливо не роздумувало, незабаром у Сумах затримали двох чоловіків, які бували в цьому селі з приводу заготівель сільгосппродукції. А в справі незрозуміло, як і коли з’явився відбиток долоні одного з цих чоловіків, нібито залишений ним на косяку дверей будинку потерпілих. Саме він і став ключовим для звинувачення, що закінчився подвійним довічним ув’язненням.

А щоб закріпити настільки хиткий доказ, слідчі знайшли в селі жінку, яку сусіди характеризують як таку, що зловживає алкоголем. Вона розповіла, що нібито Володимир та Євген прийшли до неї та попросили спалити закривавлений одяг. Далі ця ж сама жінка зізналася, що сказати це її попросили правоохоронці, які розслідували справу. Але це було набагато пізніше.

Поки ж вирок суду – довічне ув’язнення обом сумчанам.

– Володимире, як Вас зустріли на свободі?

– Півтора місяця не дочекалася мама. Вона була у тяжкому стані, і моє є дине бажання було тоді – побачити її та відпустити з легкої руки… але мого бажання виявилося замало. Навіть після рішення Європейського суду нас тримали ще півроку. Судовий процес усіляко затягувався: то суддя захворів, то відпустка у когось, то ще якісь причини… і так ми з Євгеном після виправдального вироку ще з лютого були за ґратами.

– Суми рідні Ви впізнали?

– Так звичайно, але вже оновленим. Все нове, все невідоме, все потрібно пізнавати по-новому, до всього треба звикати. Бо навіть ті найменші дії, які доступні всім людям, то для мене це незвично зараз.

– Пам’ятаєте першу покупку на волі?

– У нас була довга дорога додому, тому зайшов у супермаркет і купив шоколаду. Потрібно було відновити сили та підпитувати мозок, тому їли шоколад всю дорогу.

– Хто Вас підтримував увесь цей час?

– Усі рідні, ті, хто на мене чекав увесь цей час, хто молився за мене і робив усе, аби наблизити моє звільнення… сестричка, яка підтримувала мене, її родина, двоюрідний брат, друг… Але не всі дочекалися… У когось з’явилися нові стосунки… Ну не будемо про це. Все вже в минулому. І я дякую тим, хто мене дочекався і не покинув у скрутний час. Тим, хто в мене вірив.

– Уже планували, що робитимете далі?

– Найперше, щоб почати нове життя, потрібно відновити документи. Тому що міліція під час затримання десь поділа і паспорт, і водійські права. Мабуть, думали, що вони мені більше не знадобляться.

– Не думали, щоб повернутися на старе місце роботи?

– До в’язниці я працював на заводі «Буддеталь» і паралельно займався підприємницькою діяльністю, скуповував по селах вторинну сировину. Тепер навіть уже нашої організації, де я працював, не існує. Будемо тепер думати, чим займатися. Здоров’я поправити потрібно, адже 14 з половиною років за ґратами дають про себе знати… І в нас же ще суди попереду, нас відпустили під заставу, тож будемо продовжувати боротися за свої права.

– Як Ви думаєте, чи визнає українська Феміда свою поразку?

– Судді, які зараз розглядають справу, то врахують все. І нове слідство врахує всі помилки, допущені раніше. Тим паче є рішення Європейського суду, який визнав помилки нашої Феміди. Є рішення Верховного суду, який відмінив раніше винесені вироки. Я думаю, суд нинішній візьме все це до уваги і винесе вирок. Я думаю, це має бути виправдання нас, бо ми не є учасниками того злочину, ми нікого не убивали.

– Будете подавати на компенсацію за всі ці 14,5 років проведених за ґратами?

– Рішенням Європейського суду нам виплатили по 12 тисяч Євро на справедливу компенсацію від держави. Але навряд чи можна виміряти гривнями чи доларами те, що я втратив, що я пропустив за ці 14 років.

– Був час переосмислити все, подумати?

– Так, звичайно. Часу вистачало. Можливо багато помилок я допустився в житті, але всього цього не повернути. Тому треба іти далі. У в’язниці я прийняв водне хрещення в церкві адвентистів сьомого дня. Нині я християнин і прихожанин цієї церкви. Веду здоровий спосіб життя і буду нести Слово Боже людям. Планую навіть ходити до в’язнів, аби підтримувати їх віру в себе. Щоб вони не здавалися так же, як і не здалися ми з Євгеном за ґратами. Підтримка там, по ту сторону волі, дуже необхідна, я сам це відчув. Це добре, що мене не покинули мої рідні та знайомі. А є ж там і такі, від кого відвернулися. Чиї рідні повірили у вироки суддів та залишили на самоті із тими ярликами «вбивця», «злочинець»… які їм приписала система. Несправедлива система.

– А багато таких зустрічали, невинних?

– Дуже багато. От для прикладу, сиділи четверо хлопців, зовсім молоді. І всі за вбивство. Побилися напідпитку з такою ж нетверезою компанією. І один отримав смертельне поранення. А всі сидять. Убив же хтось один. Були випадки, коли вибивали зізнання. Так, як і в нас із Євгеном. Він тоді першим здався від катувань. А мене вже вивозити хотіли за місто… Багато зламаних життів ми там набачилися. Та й самі втратили 14 років.

– Євгене, а Вам скільки було років на момент затримання?

– Мені 22 роки було, а нині – 36 (стільки ж було Володимиру, коли нас посадили). Я не скажу, що гаяв час усі ці роки. Здобув дистанційно дві вищі освіти й одну професійну освіту. У житті все пригодиться.

– Що плануєте далі робити?

– Ну от приїхав я додому. Про це мріяв усі 14 років… Тепер треба починати життя заново. Влаштовувати особисте життя. Чим буду займатися, ще не думав. Приведу думки в порядок, тоді щось вирішу. Тим паче, що на нас чекають ще суди.

– Які уроки із «життя за ґратами» Ви винесли?

– Життя по ту сторону волі насправді багато чому навчило. А саме, цінувати те, що ти маєш зараз. Цінувати тих людей, які ні за яких обставин не покидають тебе і не сумніваються в тобі ні на мить. Навчило тому, що у в’язниці такі ж самі люди, як і тут – на волі. І не треба їх цуратися і сторонитися їх. Можливо, вони просто опинилися в складній життєвій ситуації.

Післяслово

Європейський суд та Верховний суд України скасували рішення попереднього, який прирік чоловіків на довічне ув’язнення за вбивство. Нині тривають ще суди. Незаконно засуджені будуть відстоювати свої права та добиватися справедливого покарання для міліціонерів, які вибивали катуваннями з них зізнання у чужому злочині.

Джерело: spec-kor.com.ua