Полный текст речи Зеленского после инаугурации на украинском и русском языках

Сегодня Владимир Зеленский официально стал президентом. Во время церемонии инаугурации он принес присягу народу Украины, в после нее обратился с речью к депутатам. “Страна” публикует полный текст этой речи на украинском и русском языке.

Речь Зеленского

Дорогі українці!

Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав: “Та! По телевізору кажуть, що “Зеленський – Президент…” Виходить, що… я… теж Президент?!” І тоді це прозвучало як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина.

Тому що кожен з нас Президент. Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців. Це не моя, це наша спільна перемога. І це – наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність. І щойно – не тільки я складав присягу. Кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.

Уявіть собі гучні заголовки: “Президент не платить податків”, “Президент напідпитку промчав на червоне світло”, “Президент потихеньку краде, бо “всі ж так роблять”. Ви згодні, що це ганьба? Ось що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас – Президент. Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям. Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України. Європейська країна починається з кожного.

Ми обрали шлях до Європи, але Європа – не десь там. Європа ось тут (у голові). І коли вона буде ось тут – тоді вона з’явиться і ось тут – у всій Україні. І це – наша спільна мрія.

Але у нас є і спільний біль. Кожен з нас загинув на Донбасі. Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. І кожен з нас – переселенець. Ті, хто втратив власний дім… І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль. І кожен з нас – заробітчанин. Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині…

Ті, хто в боротьбі із бідністю змушений втрачати власну гідність.Але ми все це подолаємо! Бо кожен з нас – українець.

Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі – ми українці.

І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді – ми сильні. І сьогодні я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів. Так, не дивуйтесь – нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля.

Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті! Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство. Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому.

Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності. Все це допоможе нам почати нову епоху. Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо. А може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись – зробити неможливе. Всупереч усьому!

Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив.

І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами – в обороні рідної землі, японцями – у технологіях, швейцарцями – в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.

І наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі. Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей?

Можу запевнити – задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.

Історія – несправедлива річ. Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.

І ми готові до діалогу. И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога, станет возвращение всех украинских пленных.

Наш наступний виклик – це повернення втрачених територій. Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне. Бо неможливо втратити те, що й так наше. І Крим, і Донбас – це наша українська земля. Де ми втратили найголовніше. Це – люди.

И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.

За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали – они не чужие, они наши, они украинцы. И пусть кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец – это не в паспорте. Украинец – это вот здесь.

І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну – наших героїв, і україномовних, и “русскоговорящих”. Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь. І я хочу звернутися до наших захисників.

Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин.

Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.

Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.

Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні.

Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїсь бурхливій уяві.

Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: “Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою”.

І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити. Неправда. Можете.

Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори! Зробіть це. І люди оцінять.

Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу? Дарма, бо це кажу не я, а народ України. І моє обрання доводить – громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей. Можливостей “відкатів”, “потоків”, “дерибанів”.

Ми збудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх. А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу.

І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень. Бо Президент – не ікона, не ідол, Президент – це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивиться в очі їм.

Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож…

Шановні депутати!

Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день. Я бачу в цьому один плюс – це значить, ви готові працювати. А тому прошу вас ухвалити:

Закон про скасування депутатської недоторканності.
Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.
А також. Прошу звільнити з посад:

Голову Служби Безпеки України.
Генерального Прокурора України.
Міністра оборони України.

Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку – достатньо. У вас буде два місяці. Ухваліть ці важливі закони та рішення. Повісьте усі медалі собі. Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори.

Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання.

Слава Україні!

І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися. Це була моя місія. Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали.

Русскоязычная версия

Дорогие украинцы!

После моей победы на выборах мой шестилетний сын сказал: “Да! По телевизору говорят, что “Зеленский – Президент …” Получается, что … я … тоже Президент ?!”

И тогда это прозвучало как шутка, но потом я понял, что на самом деле это истина. Потому что каждый из нас Президент. НЕ 73 процента, которые за меня голосовали, а все 100 процентов украинцев.

Это не моя, это наша общая победа. И это – наш общий шанс. За который мы несем общую ответственность.

И только – не только я присягу. Каждый из нас положил руку на Конституцию и каждый из нас присягнул на верность Украине.

Представьте себе громкие заголовки: “Президент не платит налогов”, “Президент навеселе промчался на красный свет”, “Президент потихоньку ворует, потому что” все же так делают “. Вы согласны, что это позор? Вот что я имею в виду, когда говорю, что каждый из нас – Президент.

С сегодняшнего дня каждый из нас несет ответственность за страну, которую мы оставим своим детям. Каждый из нас, на своем месте, сможет сделать все для расцвета Украины. Европейская страна начинается с каждого.

Мы выбрали путь в Европу, но Европа – не где-нибудь. Европа вот здесь (в голове). И когда она будет вот здесь – тогда она появится и вот здесь – по всей Украине. И это – наша общая мечта.

Но у нас есть и общая боль. Каждый из нас погиб на Донбассе. Каждый день мы теряем каждого из нас. И каждый из нас – переселенец. Те, кто потерял свой дом … И те, кто открыл двери своего дома, разделив боль. И каждый из нас – работник. Те, кто не нашел себя дома, а нашел заработок на чужбине … Те, кто в борьбе с бедностью вынужден терять собственное достоинство.

Но мы все это преодолеем! Потому что каждый из нас – украинец. Мы все украинцы: не существует больших или меньших, правильных или неправильных. От Ужгорода до Луганска. От Чернигова до Симферополя. Во Львове, Харькове, Донецке, в Днепре и в Одессе – мы украинцы. И мы должны быть едины. Ведь только тогда – мы сильны.

И сегодня я обращаюсь ко всем украинском в мире. Нас 65 миллионов. Да, не удивляйтесь – нас 65 миллионов. Тех, кого родила украинская земля.

Украинцы в Европе и Азии, в Северной и Южной Америке, в Австралии и в Африке. Я обращаюсь ко всем украинцам на планете! Вы нам очень нужны. Всем, кто готов строить новую, сильную и успешную Украину, я с радостью предоставлю украинское гражданство. Вы должны ехать в Украину не в гости, а домой.

Мы ждем вас. Сувениров из-за рубежа не нужно, привезите, пожалуйста, свои знания, опыт и ментальные ценности. Все это поможет нам начать новую эпоху. Скептики скажут: это фантастика. Это невозможно.

А может, это и есть наша национальная идея? Объединившись – сделать невозможное. Вопреки всему!

Вспомните сборную Исландии по футболу на чемпионате Европы. Когда дантист, режиссер, пилот, студент и уборщик сражались и защищали честь своей страны. И сделали это, хотя никто не верил.

И это наш путь. Мы должны стать исландцами в футболе, израильтянами – в обороне родной земли, японцами – в технологиях, швейцарцами – в умении счастливо жить друг с другом, несмотря на любые разногласия.

И наша первейшая задача – прекращение огня на Донбассе. Меня часто спрашивали: а на что вы готовы ради прекращения огня? Странный вопрос. А на что готовы вы ради жизни близких вам людей? Могу заверить – для того, чтобы наши герои больше не погибали, я готов на все. И я точно не боюсь принимать сложные решения, я готов терять свою популярность, свои рейтинги, и если будет нужно – я без колебаний готов потерять свою должность, чтобы только наступил мир. Не теряя наших территорий.

История – несправедливая вещь. Не мы начали эту войну. Но нам эту войну заканчивать. И мы готовы к диалогу. И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога, станет возвращение всех украинских пленных.

Наш следующий вызов – это возвращение утраченных территорий. Честно говоря, мне кажется, что эта формулировка не совсем корректна. Ибо невозможно потерять то, что и так наше. И Крым, и Донбасс – это наша украинская земля. Где мы потеряли самое главное. Это – люди. И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.

За эти годы власти не сделала ничего, чтоб они чувствовали себя украинцем. Знали – они не чужие, они наши, они украинцы. И пусть кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец – это не в паспорте. Украинец – это вот здесь.

И я точно это знаю. Знаю от бойцов, которые защищают Украину – наших героев, и украиноязычных, и “русскоговорящих”. Там, на передовой, нет распрей и раздоров, там есть смелость и честь.

И я хочу обратиться к нашим защитникам. Не бывает сильной армии там, где власть не уважает людей, которые ежедневно отдают жизнь за страну. Я сделаю все, чтобы вы чувствовали уважение. Это достойное, а главное, стабильное финансовое обеспечение, ваши жилищные условия, законные отпуска после выполнения боевых задач, отдых для вас и ваших семей.Нужно не говорить о стандартах НАТО, а творить эти стандарты.

Безусловно, кроме войны, есть еще много бед, которые делают украинский несчастными. Это шокирующие тарифы, унизительные зарплаты и пенсии, болезненные цены, несуществующие рабочие места.

Это медицина, об улучшении которой говорят в основном те, кто никогда не лежал с ребенком в обычной больнице.

Это мифические украинские дороги, которые строятся и ремонтируются только в чьем-то бурной воображении.

Позвольте мне процитировать одного американского актера, который стал классным американским президентом: “Правительство не решает наших проблем. Правительство и является нашей проблемой”.

И я не понимаю наше правительство, которое только разводит руками и говорит: мы ничего не можем сделать. Неправда. Можете. Вы можете взять лист, взять ручку и освободить свои места для тех, кто будет думать о следующих поколениях, а не о следующих выборах!  Сделайте это. И люди оценят.

Какие у вас выборочные аплодисменты. Не всем нравится, что я говорю? Зря, потому что это говорю не я, а народ Украины. И мое избрание доказывает – граждане устали от опытных, системных, надутых политиков, которые за 28 лет создали страну возможностей. Возможностей “откатов”, “потоков”, “дерибана”.

Мы построим страну других возможностей. Где все равны перед законом, где есть честные и прозрачные правила игры. Одни для всех. А для этого к власти должны прийти люди, которые будут служить народу. И я очень хочу, чтобы в ваших кабинетах не было моих изображений. Потому президента – не икона, а не идол, Президент – это не портрет. Повесьте туда фотографии своих детей и перед каждым решением смотрите в глаза им.

Я могу еще много чего сказать, но украинцы хотят не слов, а действий. Поэтому …

Уважаемые депутаты! Вы назначили инаугурацию в понедельник, в рабочий день. Я вижу в этом один плюс – это значит, вы готовы работать. Поэтому прошу вас принять:

Закон об отмене депутатской неприкосновенности
Закон об уголовной ответственности за незаконное обогащение
Многострадальный Избирательный кодекс и сделать открытые списки.

А также. Прошу освободить от должностей:

Председателя Службы безопасности Украины
Генерального Прокурора Украины
Министра обороны Украины.

Это совсем не все, что вы можете сделать. Но для начала – достаточно. У вас будет два месяца. Примите эти важные законы и решения. Повесьте все медали себе. Заработайте неплохие баллы на досрочные парламентские выборы.

Я распускаю Верховную Раду Украины 8-го созыва. Слава Украине!

И напоследок. Дорогой народ! В течение своей жизни я старался делать все, чтобы украинцы улыбались. Это была моя миссия. Теперь я буду делать все, чтобы украинцы крайней мере больше не плакали.

strana.ua