19-річчя зустрів у полоні: історія строковика із Сумщини, який обороняв Маріуполь
У 18 років, за чотири місяці до початку повномасштабної війни, Максима Руденя призвали на строкову службу. 24 лютого 2022 року він почав обороняти Маріуполь, після поранення потрапив на “Азовсталь”, а свої 19 років зустрічав у російському полоні.
“В нас всі сказали тільки вперед, в нас не було ні одного такого: “Ні, я боюсь”. Всі в нас бойові духом, – розповідає про оборону Маріуполя воїн, мешканець Степанівки, Максим Рудень.
За чотири місяці до повномасштабної війни 18-річним юнаком був призваний на строкову службу. Там, в Маріуполі, його і застала повномасштабна війна.
“На позиціях було таке, що я лежу під парканом держу позицію і стоїть мій побратим і його вбиває просто снайпер. Ми навіть спочатку не можемо його витягти, бо до нього підійти не те що тяжко — нереально”, – говорить військовий.
10 квітня, згадує Максим, потрапив із пораненням руки на “Азовсталь”.
В нас як раз був їхній наступ, ми відбивали. Ми просто не могли години три-чотири вийти з позицій. Мені просто відірвало шматок м’яса і 5 см кістки. В мене рука робила 360 градусів оберт спокійно. Навіть коли мене обміняли, м’язи трішки наросли, але вони вже не робочі. Так само і нерв. Плечовий нерв на 70% він не працює”, – пояснює Максим Рудень.
За його словами, ліків на Азовсталі були критично мало.
“Або перев’язка може бути раз в три дні, або раз в 7 днів. Вже знеболюючі засоби робили з чаїв, які просто в великій дозі, вони вже знеболюють. Вони вже знали, де ми знаходимось і були “прильоти” чітко по нас. Там були 300, яких просто засипало заживо. Їх не те що лічити не можна було, вони просто там відпочивали і їх засипало. Кому пощастило, то зараз або в полоні, або може вже обміняли”, – згадує звільнений з полону військовий Максим Рудень.
По бункеру, де був Максим із пораненими побратимами також були влучання.
“У нас була кухня своя. Її зруйнували, так само і операційну і після того з їжею стало вже тяжко, тому що вже почали носити саме з інших бункерів. А щоб цю їжу доставити це треба дуже страшний шлях пройти”, – каже військовослужбовець.
Тоді змогли тримати оборону Маріуполя завдяки тому, що всі об’єдналися, говорить Максим.
“Строковики, от ми, крайній призов у нас не сильно там підготовка була, вони нас навчили вже на позиціях як нам працювати, бо ми за чотири місяці служби нашої не встигли вивчити це все. Нас навчили тактиці, щоб ми на позиції могли не стояти гав ловити, а дати оборону”, – пояснює військовий.
Після виходу з “Азовсталі”, Максима з побратимами привезли до Оленівки. Того ж дня російські військові здійснили теракт у бараках, тоді загинуло півсотні захисників.
“Я говорив багато з ким, які навіть там були. Всі сказали, що служби, які нас охороняли там, щоб ми не втекли, їх просто не було, вони всі звідти пішли”, – згадує Максим.
Після Оленівки воїна перевезли до Волгоградської області. Про катування у російській тюрмі Максим воліє не розповідати.
“Допити — там дуже тяжко. Там іноді думаєш, що ти не повернешся звідти. Там немає (значення – прим. ред.) строковик ти, контрактник — все. Просто казали: “Розповідай”, – говорить військовий.
Майже пів року, розповідає Максим, провів у камері, яка розрахована на шістьох людей. Їх там було вдвічі більше.
“Там хоч вікна і були, але вони були навстіж. Ти їх не можеш закрити, бо якщо ти їх закриєш — отримаєш. Ми просили, коли в них нормальні зміни були закрити вікна. Ніхто ні разу не відреагував на це. Тобі видають там форму і вона зовсім не тепла”, – згадує військовослужбовець.
Триматися в полоні давала думка, що вдома батьки та брати, один із яких був поранений. Звільнили Максима з полону 29 жовтня минулого року. Відео з того обміну опублікував керівник Офісу президента Андрій Єрмак.
Частина його побратимів і досі залишаються в полоні, частину тіл загиблих не змогли повернути рідним. Серед портретів на виставці загиблих захисників Маріуполя — Глеб Кощеєв, з яким Максим разом призивались на службу. Для їх повернення потрібно прикладати багато зусиль, яких наразі недостатньо, додає воїн.
“Можна й більше, але це не від однієї людини залежить. Це якщо, от як зараз проводяться виставки — чим більше цих буде виставок, тим краще”, – каже військовий.
Після повернення додому Максима чекала операція на руці та реабілітація. Кістка не приживається, розповідає воїн, тож скоріш за все потрібна буде ще одна операція. А поки після перемоги мріє про відпочинок на морі, нині вирішив продовжувати службу в Нацгвардії.
“Якщо знову захочуть піти, то я перший хто зможу це зробити, дати їм відсіч”, – говорить звільнений з полону військовий Максим Рудень.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ