“Це вже, як бахне, так бахне”: артилеристи 225 ОШП допомагають звільняти Сумщину
Гармаші 152-х міліметрової гаубиці 225 Окремого штурмового полку, які нині захищають кордони Сумщини, допомагають побратимам з піхоти нищити ворога на території Хотінської громади. Про це вони розповіли кореспондентам Суспільного, які побували на позиціях бійців. Артилеристи певні — це допоможе не лише зупинити ворога на Сумському напрямку, але й звільнити область від російських військ.
Гармаші 225 окремого полку підтримують артилерійським вогнем побратимів на Сумському напрямку, менш ніж за 10 км від лінії боєзіткнення, пояснює Максим, виконувач обов’язків командира 152 мм гаубиці:
“Нашим хлопцям допомагаємо, штурмовикам, тому, що без підтримки артилерії працювати неможливо. Мені дають координати, і все, працюємо. Я на зв’язку зі штабом, передаю координати на гармату, навідник наводиться, і працюємо, куди скажуть”.
Максим із Харкова, до війни, каже, мав власну справу, був підприємцем. У військо пішов за повісткою, боронив рідну Харківщину:
“Тут більш інтенсивна робота, тут ми більше працюємо, у день 50-60 снарядів ми вистрелюємо, це досить багато. У попередній бригаді було легше з роботою. Та без роботи не сидимо”.
Спочатку, каже Максим, воював мінометником:
“По складності роботи, великих відмінностей немає, головне, щоб була команда, кожен знав свою роботу і чітко її виконував. Коли працює механізм, усе добре, є влучання, все працює добре”.
Євген — навідник. Розповідає, в ЗСУ пішов добровольцем, воював на Донецькому та Луганському напрямках:
“У Донецькій області там лісистої місцевості не було. У Луганській — так, там у лісах були. Ну, в міському середовищі важче воювати, ніж тут, тут простіше, набагато. Тут є де закопатися, сховатися, а там — де, що? Тут простіше”, — сказав Євген.
Родом Євген з Миколаєва, згадує, як у 2022 році разом із містянами допомагав військовим готувати оборону міста, нині, каже, готовий захищати Суми:
“Біля гармати цікава робота. Ну і плюс результат з того боку, щоб сюди ніхто не ліз.Тільки ось цим їх і зупиняти треба, і не лише зупиняти, але й вигнати їх звідси. Чого вони сюди приперлися, у мене відповіді немає на це питання, чого вони тут”.
Микола — заряджальник. В артилерії, каже, віднедавна. Загалом захищає країну з 2014 року:
“Я сам із Херсона, позивний мій “Татарин”. Бо жінка татарка і сам смуглий, з півдня України. Ну “Татарин”, то “Татарин”, з 14 року як прозвали, так донині й ходжу”.
Під час окупації Херсону, розповідає Микола, він був заарештований росіянами.
“Здали, де знаходжуся, дочекалися, поки я прийду дітей провідати, і забрали мене. Тапік, електрошокер, де зброя, де твої побратими? А звільнили — шапку на голову вдягли, скотчем замотали, і з машини на ходу викинули за два дні до звільнення міста”, — розповів Микола.
Після звільнення Херсона, розповідає чоловік, відправив маму в евакуацію за кордон, тепер каже чекає перемоги, щоб знову її побачити:
“Ні кроку вперед не дамо їм зробити, будем стояти до кінця. Досить, побалувалися з ними, тепер будем бити”, — каже військовослужбовець.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ