Через збільшення обстрілів багатодітна родина з Сумщини переїхала на Чернігівщину
Багатодітна родина Сініченків переїхала з Миропілля Сумської області до Пекурівки на Чернігівщині. Як розповів батько п’ятьох дітей Олексій Сініченко, таке рішення ухвалив через збільшення обстрілів села. Від нього до кордону з РФ менш ніж п’ять кілометрів. За словами Олексія, будинок у Пекурівці обирали відповідно до розмірів господарства. Вже зробили там косметичний ремонт.
Олексій Сініченко разом із синами порається по господарству. На Чернігівщину вони переїхали три місяці тому.
“Поки з мінометів обстрілювали село, ще більш-менш якось терпимо було. Ми вже якось звикли, вже знали, куди воно летить, що треба ховатися. Діти одразу вже біля погреба стояли. А це ж вже почастішали. Вони почали градами, КАБами бити”, — розповідає Олексій Сініченко.
Донька та найстарший син Олексія зараз на навчанні у Чернігові та Львові. Інші діти живуть з батьком. Олексій каже: дружина померла у 2021 році.
“Померла моя дружина, коли було чотири роки найменшому сину. Серцева недостатність. Вона лягла і не прокинулась”.
Олексій Сініченко розповідає: вирішили переїхати саме на Чернігівщину, адже в Городні живе його брат. Спочатку мешкали поруч із ним, згодом оселилися у Пекурівці. Власними силами із Миропілля перевезли худобу.
“Знайшли тут у Пекурівці хатку, щоб вона відповідною була до господарства. Щоб сарай тут якийсь був. Господиня є в цього будинка. Вона сказала: “Не треба нам ні коштів, нічого. Живіть. Ви, як біженці, живіть. Просто сплачуйте за світло, за газ і все”, — каже багатодітний батько.
Сініченки зробили косметичний ремонт у будинку. Наразі, за словами Олексія, потрібні гроші, аби його утеплити. Також хочуть провести воду у двір.
“Треба там якийсь душ зробити, щоб діти хоч купалися, щоб більш-менш як цивілізацію трошки навести. Та вона тут в хаті вже і підлога не годна. Ходиш, все вигинається. Багато роботи”.
Періодично Олексій разом із 21-річним сином Кирилом працює на пилорамі.
“Дядько, коли подзвонить, на роботу з’їздимо, сушилку загрузити-вигрузити, дошку на пилорамі. Підпрацьовуємо. А зараз у моєї дівчини тато їздить теж на пилораму, тільки за Черніговом. Будемо туди на роботу їздити”, — говорить Кирило Сініченко.
Кирило каже: можливо, і не повертатиметься на Сумщину.
“Батько то з малими казав, по-любому повернеться, а я не знаю. Дівчину тут собі знайшов. Так може, тут залишуся, подивимось, як воно складеться. Аби війна закінчилась”.
Найменший Макар все ж мріє повернутися додому.
“Тут щось мені не подобається, в Миропіллі більше подобається, ніж тут. Тому що я там був, я там народився”.
За словами старости Надії П’ятковської, старостат допомагав родині в оформленні допомоги, звертався до благодійних фондів.
“Я казала, що, якщо треба щось, – приходьте, будемо вирішувати. У нас є і сільгосппідприємство на території. Може, їм транспорт треба, може ще щось треба, ми нічого не відмовимо, ми підемо на зустріч в будь-якому випадку”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ