Чому ми звернули не туди, або Дата, наслідки якої ми розгрібаємо й досі

7-го лютого минає річниця другого туру президентських виборів 2010 року. Подія давня, але саме вона стала однією із ключових політичних точок сучасної історії України. Наслідки того голосування виявилися значно серйознішими, аніж здавалося тоді.

Вибори-2010 фактично завершили період після Майдану 2004-го року. Замість змагання програм і моделей майбутнього розвитку країни кампанія повернулася до звичного набору «інструментів»: дискредитація, чорнуха, інформаційні атаки, таврування політичних опонентів під соусом криміналізації, ухвалення рішень під той чи інший конкретний результат тощо. Окрему роль відіграли зміни до виборчого законодавства, ухвалені після першого туру виборів. Були вони внесені із порушенням конституційних процедур, а отже й створили умови для масштабних маніпуляцій під час другого туру. За рівнем і системністю фальсифікацій вибори-2010 перевершили кампанію 2004-го року.

Помітною резонансною складовою тодішньої кампанії стала масована дискредитація Юлії Тимошенко та партії «Батьківщина». Сформувався цілий набір закидів і пропагандистських кліше, які згодом неодноразово вкидалися у публічний простір: від теми газових контрактів до звинувачень у змовах та «антидержавній діяльності». Кампанія мала чітку технологічну логіку й була спланована доволі професійно, з використанням на той момент новітніх методів чорного політичного піару.

Характерною рисою тих виборів стало й те, що Тимошенко звинувачували у діях, які згодом з успіхом на практиці реалізували її політичні опоненти. Говорили про можливу залежність від кремля, кулуарні домовленості та здачу національних інтересів. Натомість подальші події чітко показали, що закиди на адресу Тимошенко не відповідали дійсності, тоді як справжні домовленості ухвалювалися геть іншими політичними гравцями.

Тоді ж активно почала просуватися теза про «непрохідність» Тимошенко та необхідність зняття її з перегонів на користь «менш конфліктного» кандидата. Але ж, як потім виявилося, саме вона залишалася єдиним політиком, здатним реально конкурувати з януковичем у другому турі виборів, бо не послуговувалася загальними гаслами й солодкими обіцянками «стабільності», а пропонувала системний, вивірений план розвитку України, з акцентом на економіку, промисловість і державні інституції.

Тож, без втручання у підрахунок голосів результат виборів 2010 року міг бути зовсім іншим, це очевидно.

Сьогодні, через 16 років від тих подій, дедалі частіше лунає експертна думка, що у разі перемоги Тимошенко у 2010 році Україна могла б уникнути суттєвої частини криз, які сталися пізніше та свідками яких ми усі були.

Дата 7-е лютого цілком претендує на роль дня нагадування про те, як окремі політичні рішення й виборчі кампанії здатні визначати траєкторію країни на роки вперед. І про те, що виборчі помилки, на відміну від тих же історичних чи якихось інших, усе ж таки можна виправляти. Можна.