“Навіть не розглядаю варіант виїхати…ми потрібні тут”: фармаколог поділилася думками про роботу під час війни у Глухові
Вже о четвертій годині в ніч на 24 лютого 2022 року трасою Кіпті – Глухів – Бачівськ пішла ворожа спецтехніка. В Глухів ворог не зайшов, а оточив місто блокпостами – спроби виїхати чи заїхати прирівнювалися до самогубства, пише корпоративне видання “Аптека 9·1·1″.
Місцеві жителі кинулися скуповувати продукти та ліки.
«Ми обслуговували людей через «нічне» віконце і водночас пакували товар в коробки і відносили його у підвал. Було незрозуміло, на що чекати, тому намагалися врятувати лікарські засоби, тоді це означало врятувати містян. Передбачаючи дефіцити ліків, наша завідувачка ввела обмеження на відпуск препаратів в одні руки. Це дозволило нам протриматися до березня», – розповідає про початок воєнних буднів заступниця завідувачки глухівської «Аптеки оптових ц..» Яна Куренкова.
Коли ситуація з товаром стала критичною, попросили допомоги з Харкова! Водій Андрій Яблонський погодився доставити в заблокований Глухів товар з харківського складу. Поки він об’їжджав блокпости, фармацевти боялися навіть дихати. Але довіз!
«Ми зітхнули з полегшенням, коли Андрій з’явився на порозі нашої аптеки. В той момент на такий подвиг був ладний далеко не кожен. Він, без перебільшення, врятував наше місто», – говорить жінка.
4 квітня 2022 року Глухів звільнили, а в травні поновили постачання ліків.
Однак навесні цього року обстріли Сумщини почастішали, і з прикордонних селищ почали масово виїжджати жителі.
«В нас більш-менш спокійно, якщо порівнювати з селищами, що знаходяться в кількох кілометрах від кордону. В деяких з них залишилося по кілька десятків мешканців, зазвичай пенсіонерів. Транспорт майже не ходить і стареньким доводиться діставатися міста на велосипедах та пішки. Їх завжди можна відрізнити в черзі за сірим обличчям та порожнім поглядом. Коли запитуєш, як вони виживають, більшість відмовчується, дехто починає плакати. Серце крається, коли дивишся на цих людей. В Глухові теж значно поменшало мешканців. Вже й не згадаю, коли останній раз бачила на вулиці дитину. Але ми працюємо і я навіть не розглядаю варіант виїхати. Як можна кинути людей, які під час облоги ділилися з тобою хлібом і молоком? Ми потрібні тут», – підсумовує Яна Куренкова.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ