“Головне — що живі”: як воюють на Сумщині бійці 117 бригади ТРО
Вони воювали в Курській області, брали російських військових у полон, відходили та відбивали позиції на Сумському напрямку. Вони — бійці 117 бригади ТРО. Нині чоловіки шукають ДРГ та знищують їх. Історії воїнів з позивними Лісоруб та Удав напряму з фронту читайте у репортажі Ірини Касьяненко.
На пошкодженому уламками російських снарядів та FPV-дронів авто, військовослужбовці підрозділу контрдиверсійної боротьби 117 окремої бригади ТРО повертаються з позицій на прикордонні Сумщини. Забирають спорядження й прямують стежками до місця тимчасового відпочинку.
Тут знімають амуніцію і йдуть за кавою.
Боєць із позивним Лісоруб у підрозділі контрдиверсійної боротьби служить кілька тижнів. Основною задачею, каже, є виявлення російських диверсійно-розвідувальних груп і їх ліквідація.
“Якщо поступає бойова задача, ми виїжджаємо, шукаємо ці диверсійні групи і їх знищуємо”.
До цього чоловік служив в іншому підрозділі, брав участь у Курській операції. Найважчим для нього був вихід з російської території навесні цього року.
“Дуже тяжко. Виходили дві доби, виносили ще двох трьохсотих. Ну і так, з Божою поміччю ми вийшли. Були спершу в лікарні, були контузії, потім відпустка. Ну і зараз. Працюємо, навчаємось, ходимо на позиції. Головне що живі, а то всьо пох..”, — сказав Лісоруб.
Військовослужбовець із позивним “Удав” у підрозділі контрдиверсійної боротьби – близько року. Найдовший його вихід на позиції, каже, тривав майже місяць. Через погодні умови та постійні обстріли російськими військами можливості вийти з позицій раніше не було.
“Тоді було найтяжче, бо вони і КАБами крили, і всім, що у них є, по нас лупили. Бувало таке, що цілий тиждень голову з бліндажа не висунеш. Сиділи без особливих ротацій. Плюс погодні умови: грязюка, болото, ні заїхати, ні виїхати, ні пройти — болото по коліна. І виходило так: іноді довше сидиш, іноді менше”.
Провізії, особливо води, яку воїнам періодично закидали до позицій, не вистачало.
“Приходилось воду з річки набирати й пити. Тоді ще лід був: прийдеш, прикладом лунку виб’єш, набереш кілька пляшок. Бо хлопці ж різні — у когось температура, а все одно на пост іде. Треба було чай з медом зробити, щоб підтримати, адже навіть хворий він свою задачу виконує”, — розповів Удав.
Під час виконання завдань військовослужбовцям час від часу вдається взяти в полон російських солдатів
“Коли беремо полонених, то з них можна отримати багато розвідданих: їхні радіостанції, карти, інші матеріали. Тоді вже розуміємо, що саме вони про нас знають, а чого не знають. До того ж полонені — це й обмінний фонд, як-не-як”, — додав Удав.
Бажання, каже Удав, нині одне на всіх.
“Щоб війна скоріше закінчилась. Так, важко, але ми справляємось. Іноді й непогано справляємось, Але ми йдемо й працюємо. За те, щоб країна стала вільною і щоб наші діти виросли й не були, щоб вони жили у вільній країні”.
На момент, коли Україна стала незалежною, чоловіку було 5 років. Подумати, каже, не міг, що право на свободу потрібно буде виборювати, але готовий це робити до перемоги.
“Незалежність для мене – це бути вільними від чужого впливу. Щоб ми самі управляли своєю країною, а не щоб сусіди вказували нам, як жити”.
“Ми виборюємо незалежність, і вона буде справжньою тоді, коли відвоюємо її у російського агресора. Це все – для наших дітей, для моїх дітей, для онуків”, — сказав Лісоруб.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ