Із військовослужбовців – у копачі металу
Шосткинська виправна колонія №6 потрапила до списку підлягаючих консервування державних установ пенітенціарної системи, і перспективи її ще півроку тому були туманними. Керманич Олексій Степанюк запевняв, що ШВК – 66 буде не ліквідована, а закрита до кращих часів, і це робиться для покращення, оптимізації служби в цілому по країні. Засуджених планувалося перевести до інших установ, атестованих військовослужбовців запевняли, що ті, котрі не побажають зриватися з рідних домівок і переїжджати до інших місць, все одно не залишать ображеними. Всім буде сплачено вихідне грошове забезпечення, в залежності від років вислуги. У найгіршому становищі опинилися лише вільно наймані працівники. Їх просто звільняють та ставлять на біржу праці.
Ці півроку були для всіх, чия доля залежала від ШВК, непростими. Ніхто не знав, що буде завтра. Бо майже кожного тижня надходила нова інформація: то ніхто колонію не консервує і вона буде функціювати ще довго, то установа переводиться на інший режим безпеки і перетворюється в поселення, то взагалі, всіх раптово перевозять та переводять, в лічені дні…
Можна собі уявити психоемоційний стан службовців, які вже з жовтня знаходилися на чемоданах і не знали, як їм краще вчинити. Чи чекати до останнього, чи кидати все і шукати нове місце працевлаштування. А вже з січня до ШВК почали приїздити представники різних колоній та агітувати переводитись служити до них. Перспективи вимальовувалися красиві та оптимістичні, особливо по зарплатні, адже рівень запропонованих установ більш ніж Шосткинська колонія. На пропозиції керівництва Управи з Харкова стосовно переводу відгукнулось лише декілька військових. І почався тривалий процес переводу. А всі інші все сподівалися, що ШВК залишиться працювати навіки, тому нікуди і не рипалися. І навіть коли засуджених почали швиденько вивозити спеціальними етапами з колонії, службовці не вірили в те, що це вже початок кінця. В квітні заклад обслуговував лише 10 злочинців, але офіцери та інспектори сподівалися, що завезуть нових. Не вірили в закриття навіть тоді, коли залишився один – єдиний ув’язнений. Як кажуть, надія помирає останньою. Так і з штатом ШВК. Ну, не могли чоловіки та жінки повірити в те, що установи, що функцію вала близько 60 років, раптом зникне з землі! Сталося так, як ніхто і не очікував.
Офіційне закриття установи таки – ж відбулося 14 травня. Ми побували в ШВК, познайомилися з її новим керівником Ігорем Палірусом, якого було призначено коли в зоні не було вже жодного засудженого. Ігор Миколайович розповів нам, що установу законсервували, а що стосується штату, то кожен зробив свій вибір. Вірні військовій службі люди, віддані своїй справі, зараз служать в інших колоніях. Ці чоловіки та жінки не побоялися зірватися з насиджених місць та перевестись до Сум, Харкова, Києва. А так звані випадкові в пенітенціарній системі люди без смутку зняли свої форми, промінявши державну службу на статус безробітного чи шабашника. Хтось копає метал разом із безхатченками, хтось виїхав до Польші, хтось просто сидить вдома, розраховуючи на те, що заробить дружина, мати чи дасть держава в якості соціальної допомоги по малозабезпеченості. Зі слів Ігоря Паліруса, територія ШВК охороняється, і охороняють її 27 чоловіків, яких залишили на роботі зі всього штату. Ігор Миколайович запевнив, що всі вони одержують грошове забезпечення на рівні попереднього.
Але з вуст тих самих працівників ми почули іншу інформацію, а також дізналися, що деякі люди вже готові звідти піти. Неприємні речі виявилися із тими, хто став на іржу праці. Виплати – зовсім не такі, на які сподівалися звільнені люди. Що стосується тих лічених одиниць, що перевелись до інших колоній, то вони вже пережили так звану адаптацію на новому місці, встигли за цей час перевезти до обласного центру свої родини так вирішити усі організаційні питання.
До речі, грошове забезпечення виявилося досить -таки суттєвим. Як визнають самі ж звільнені військові, за такі гроші вони до Польщі їздять! Тож, на даний момент ще кілька бажаючих працювати в рідній Україні оформлюються служити у Сумській колонії. Так би мовити, переосмислили свої переконання. Ми поцікавилися у Ігоря Паліруса, чи довго буде ШВК – 66 законсервованою, і почули у відповідь, що це не знає ніхто, крім Міністра Петренка. Також лише від нього залежить, що буде з землею, на якій розташована установа.
Оксана Ковальова, http://kourier.in.ua/