Колишній клінічний психолог із Сумщини створює шедеври з мила
Глухівчанка Наталія Гончарова створює квіткові композиції з мила, пече пряники з авторським розписом та постійно прагне до вдосконалення. Шедеври з мила не відрізнити від справжніх квітів. Півонії, троянди, ромашки Наталія заливає у силіконові форми ручної роботи, а уже тоді формує букети. Творити такі дива навчилася самотужки, ідею побачила на одній з виставок миловарів. Однак задоволення це дороге й тривале. Про все це детальніше – у нашому інтерв’ю.
– Пані Наталіє, ви в миловарінні вже більше десяти років, з чого починали?
– Спочатку було мило штучне, косметика і сувеніри, подарунки на Новий рік, 8 Березня, свята. Хотілося, щоб презент не пилився, був корисним. Доглядова косметика – це шампуні, мило, скраби ручної роботи. Зараз трішки відійшла від цього, бо не можливо одночасно охопити кілька напрямів. Все ж я більше художник, тому перейшла до творчих занять. Ми з колегами часто згадуємо ті часи, коли для миловаріння не було нічого. Так, можна було дістати якусь основу, якісь там фарбники харчові, віддушки, ароматизатори, і все. Форми були примітивні, силіконові для випічки кексів, або дитячі пасочки. Але і в той час ми креативили, щось придумували нове. Попит породжує пропозицію, тому вже потім почали з’являтися люди, які запропонували форми ручної роботи, постачальники з-за кордону.
– Пам’ятаєте свій перший мильний букет?
– Він був досить примітивним, але пам’ятаю, що дуже собою гордилася, виставляла в Інтернеті. Ту композицію з п’яти троянд не порівняти з теперішніми роботами. Починала, коли ще мало хто знав про мильну фольклористику. Пишаюся тим, що була однією із перших, хто розвивав цю справу в Україні. Для людей було дивно, що квіти бувають не лише живі, а й мильні. Вони і пахнуть класно, і виглядають супер.
– Зараз у цій сфері, напевно, велика конкуренція, зокрема, на Сумщині?
– Так, майстрів багато, ми активно спілкуємося у соцгрупах, зокрема, й з іноземцями. До речі, за кордоном, наприклад, у США, миловаріння розвинуте ще на трохи примітивному рівні. Тобто там таких букетів не роблять, цей напрям тільки розвиваються, тому захоплюються нашими роботами. Маємо чимало майстрів на Сумщині, є по два-три в кожному районі. У всіх різний рівень, але можна сказати, що Сумщина дещо відстає. Навіть якщо взяти попит, то набагато більший він в центральній та західній Україні. Там мильні букетики охоче купують, замовляють до свят і дуже цінують.
– Ви стали експерткою у телепередачі «Ранок у мегаполісі», розкажіть про цей досвід.
– Так вийшло, що редакторці каналу «Київ» подарували мій букет, він їй дуже сподобався, і вирішила запросити мене на свою передачу. Ось тільки не попередила, що це буде прямий ефір. Було несподівано, але круто. Ми робили букет разом з ведучим. Звісно, мала заготовки, щоб все проходило швидше. Розповідала про свою історію миловаріння. Дуже великий досвід подивитися на все це зсередини. Це дуже мотивує, підвищує віру в себе.
– Як зі звичайного шматка гліцерину народжується така тендітна квітка?
– Насправді, це довготривалий процес. Є майстри, які спочатку ліплять з полімерної глину саму квітку, добре проробляють всі деталі, тичинки, складки. Інші – за цим макетом вручну виготовляють силіконову форму. І лише з її допомогою миловари відливають квіти.
– Скільки часу у вас займає виготовлення однієї композиції?
– Близько 10 годин. Однак, як правило, працюю кілька днів. Це процес не тільки виготовлення, а й спілкування з клієнтам, пошуку інформації. Спочатку продумую концепцію букету, кольорову гамму, композицію. Потім переходжу до технічного процесу. З гліцерину виливається квітка, додається колір, запах. Потім шліфую, підчищаю, корегую форму. Коли всі ці квіти, а їх буває і 15-17, готові, формується букет, додається зелень. Трави використовую найкращих європейських виробників, вони максимально схожі на натуральні рослинки. Підбираю кашпо, горщик. Їх маю величезну колекцію, бо під кожний букет потрібно підібрати відповідний по стилістиці.
– Ваша майстерня – у вас на кухні?
– У мене тепер майстерня по всій квартирі. Ні, можна навіть сказати, що живу в майстерні! За десять років маю вже більше тисячі різних форм. Весь простір заповнений матеріалами, інструментами. Є кілька лінійок ароматів, барвників. Кухня більше зараз під пряники. Чергую дні, коли варю мило і печу.
– Неординарні забаганки доводилося виконувати?
– Якось клієнтка замовила букет, який для мене був зовсім незрозумілий. Кольори не поєднувалися між собою: оранжевий, червоний, рожевий. Квіти теж були дуже різні: троянди, ромашки, гербери, півонії. Всі різнокольорові, по одній штучці кожної. Я кілька разів перепитувала, може, зробимо по-іншому. Вона стояла на своєму. Букет вийшов жахливий. Мені було соромно. В Інтернеті не виставляла, але відіслала клієнтці. Коли ж вона його побачила, була просто у захваті. Це говорить про те, що клієнт має бути завжди на першому місці. Повинні враховувати усі побажання. Мені найбільш приємно, коли довіряють моєму смаку, тоді це політ фантазії, творчість.
– З ким легше співпрацювати: з клієнтами-чоловіками чи жінкам?
– Найчастіше жінки дарують жінкам. З чоловіками – складніше. Є два види мужчин: одні повністю довіряють смаку майстра і не вникають, інші – контролюють кожен листочок. При чому це може звучати так: вага – ось така, розмір – такий. Тоді вгодити складно. Також замовляли букет для чоловіка на ювілей. Раніше ніколи такого не робила, тому почала вивчати цей напрям у флористиці. Створила композицію у дерев’яному ящичку, з мильними фруктами у стриманих кольорах. Після цього клієнтка написала, що букет викликав фурор, всі гості з ним фотографувалися та дивувалися. Це дійсно приємно і надихає.
– Пряники стали вашим новим карантинним захопленням?
– Так. Зараз кайфую від цього. Хоча виготовляти їх набагато складніше, ніж мило. Та й дохід менший. П’ятнадцять років я була в медицині, клінічним психологом, арт-терапевтом. Це була улюблена робота. Але настав той момент, коли зрозуміла, що в цій професії себе вичерпала, і вона мене виснажує. І так сталося, після того, як звільнилася, одразу почався весняний карантин. Локдаун. Мильний сезон закінчився, сиджу без роботи, випадково в Інтернеті натрапила на майстриню, яка виготовляє просто крутезні пряники. Мені так запало це в душу. Почалося навчання, купила декілька курсів. Ознайомилася з майстрами різних країн. Випробувала різноманітні рецепти – знайшла тих два, які найкращі для мене. Не можу сказати, що я кондитер, ні, я – художник. Тому випікаю усе це на автоматі, більше подобається процес оздоблення.
– Серед ваших солодощів чимало мультяшних героїв, виконаних дуже професійно. Ви використовуєте кондитерський принтер?
– Ні! Я роблю все тільки вручну. Різнокольоровою глазур’ю створюю об’ємний малюнок, додаю харчовими барвниками тіні, деталі, промальовую нюанси. У великих містах, де багато замовлень, дійсно використовують харчові принтери. Для створення малюнку потрібно лише кілька хвилин, я ж розписую пряник декілька годин.
– У нас є попит на пряники?
– Так. Цукерки, пряники добре підходять в якості солодкого подарунку на будь-яке свято. Позиціоную їх як сувенір, яким можна потім поласувати. Перші свої пряники зробила до Великодня. Не посоромилася виставити їх у фейсбуці. Провела маленьке опитування, щоб зрозуміти для себе, чи буде попит, що потрібно вдосконалити. Тому що пекти тільки для себе це добре, але потрібно і реалізовувати продукцію, бо я хочу вдосконалюватися. Було дуже багато позитивних відгуків. У мене цю партію швидко розкупили. Хоча, зараз розумію, що то були досить примітивні вироби.
– Чи можна миловаріння та пекарство назвати вашим бізнесом, адже заради творчості, ви пішли з роботи?
– Бізнесом – важко, швидше, це – додатковий заробіток. Не забувайте, що будь-яка творчість, що виходить на професійний рівень, потребує великих затрат. Якщо чесно, в мене ніколи не було такої мети жити за рахунок продажу робіт. Моя ціль – реалізуватися як митець. Щоб цього досягнути, потрібно купувати матеріал найвищої якості. Щоб заробити на них, потрібно продавати продукцію. Наприклад, сьогодні користуюся швейцарським пігментом, але знаю, що на ринку з’явився американський, на щабель вищий, і намагаюся виділити на це кошти. І коли в мене вже їх ціла коробка, дуже щаслива, що змогла, що люди будуть задоволені, а я зможу покращувати якість.
– Чи потрібно просувати свою справу в Інтернеті, адже продавати в соцмережах досить прибутково?
– Це не лише творчість, а й маркетинг, менеджмент, флористика, блогінг. Без Інстаграму, Фейсбуку – не можливо. Це перспективні майданчики для продажу, спілкування. Відповідно змінюється рівень подачі. Зараз вже потрібно робити професійні фотосесії. Якщо це продаж пряників – то мають бути відео, фото процесу. Звісно, потрібно виїзну фотосесію на професійній кухні. В наш час мало рекламувати свою продукцію, а й потрібно представляти майстра як особистість. Тому, звісно, багато коштів та часу варто приділяти промоції.
Ліна Дарченко, sumy.today