«Це все було залите водою. Ми в дитинстві тут катались на ковзанах, лижах грали в хокей!, – згадує з посмішкою Михайло Букус, екс-керівник Шосткинської виправної колонії № 66 (її він очолював з 1992 по 2000 роки). – Саме тут був колись яр, там була більша гора, а навпроти неї – менша. Й ми намагались між тими горами туди-сюди кататись. Тому саме тут проходило дитинство нас, малих лижників!».

«А ось тут був став. Великий монастирський став. Водою було заповнено все внизу. Всі монастирі будувались на височині. І цей став робили монастирськими силами. Його вкладали вручну, кіньми возили землю, вербами все обсаджено було. Чому ж тут так і багато верб! А ще цікавий факт: дамбу коли робили, то цю лозу рубали та вкладали із землею. І потім меліоратори прийшли, все це розгребли, й коли вони руйнували цю дамбу, то вербові гілки залишались майже вцілілими, не зовсім трухлими. Все це було залито водою аж допоки не спустили став», – продовжує розповідати Михайло Букус.

Працюючи в колонії, він намагався самотужки повернути монастиреві став, ризикуючи посадою, пише shostka.info.

Михайло Букус показав те місце на ставу, де колись була дамба: «Ось тут починався став, а тут була кладка. Вона була спеціально зроблена для того, щоб жінки могли прийти й прати одяг в ставку в самому». Він тримає в руках фотографію із зображенням монастирського млина. «А це – відомий Гамаліївський водяний млин!.. Млин мав колесо, яке від сили води крутилося. Були ставні такі дерев’яні, відкривались вони та піднімались. На колесо лилась вода, воно крутилось й приводило до руху камені такі, а млинар засипав зверху зерно. Все це перетиралось, й виходило борошно», – каже наш співрозмовник.

Подробиці про цей млин та історичні факти, пов’язані з ним, знає достеменно головний зберігач фондів Шосткинського краєзнавчого музею Тамара Крупеня. Вона показує нам місце розташування гамаліївськго млина на карті. Співробітниця музею детально дослідила документи та архівні довідки щодо Гамаліївського млина до найменших дрібниць.

Тамара Крупеня зазначила, що млин був побудований на початку 19 століття на кошти громади села Гамаліївка, а потім був проданий монастирю, а селяни взяли собі менший млин. Це відбулося через те, що перший млин був завеликий для потреб села. У 1930-х роках, у період колективізації, млин було усуспільнено. Його використовували аж до 1972 року.

Подальша доля млина була не менш цікавою. В 1972 році млин розібрали і перевезли під Київ, до музею народної архітектури та побуту. Там млин знову було зібрано та відреставровано, але вже зберігся тільки один вал…