Матір двічі пораненого глухівчанина, якого полонили з “Азовсталі”, досі не знає про долю свого сина
Любов Іванівна – мама 40-річного військовослужбовця Володимира Сапуна. Жінка живе без звісток про сина понад півроку. Старший матрос Володимир Сапун зі своїм взводом стояв на захихисті Маріуполя. Вони останніми покинули форпост боротьби з ворогом і вийшли з Азовсталі. Відтоді від нього жодного повідомлення.
Володимир отримав освіту у Глухівському агротехнічному коледжі, а згодом закінчив Харківський національний університет внутрішніх справ, мав юридичну освіту. Брав участь в АТО. Тривалий час працював слідчим у Глухівському відділі поліції. Згодом звільнився і розпочав службу за контрактом у складі 36-ї бригади морської піхоти ім. М.Білинського.
Коли тільки-но розпочалося повномасштабне вторгення, Любов Іванівна підтримувала зв`язок із сином, молилася за нього, щоб не сталося лиха:
“Вова підписав контракт на службу восени 2019 року. Якщо чесно, мене таке його рішення збентежило, я сильно переймалася з цього приводу, а він заспокоював, мовляв все буде добре і не треба себе накручувати завчасно. Та мабуть, материнське серце підказувало…
Потім, в кінці лютого він отримав поранення в ногу, а вдруге його поранило вже досить серйозно – куля застрягла в легенях. Сина прооперували, він проходив реабілітацію в лікарні Маріуполя. Коли ж у медичний заклад потряпив снаряд, всі пацієнти вимушені були рятувалися самотужки. Там погоріли його документи, він вискочив у лютий холод фактично в тому, в чому мати народила, враховуючи ступінь його важкого поранення. В останнє на зв’язку був 5 березня.
Потім потрапив з побратимами на “Азовсталь” і виходив звідти одним з останніх у травні. Коли потрапив у полон, нам зателефонували з Червоного хреста і сказали, що Володя в Оленівці. Тоді нас запевнили, що у нього все добре. Але я знаю свого сина – він ніколи не зізнається, як насправді, щоб нас тут не засмучувати. Та мені від того не легше…
Як звільняли 144 азовця, його друг з Житомиру подзвонив і сказав, що у нього все добре. Це було ще у вересні. З тих пір я нічого не знаю.”, – ледве стримуючи біль і сльози ділиться мама Володимира.
Попри сум, жінка не втрачає надії і бореться за долю сина з усих сил. Зверталася у всі можливі інстанції, писала листи з проханням визволити Володимира якомога швидше до Міжнародного комітету Червоного Хреста, Служби безпеки України, Генпрокурора України, дійшла і до Офісу Президента, але їй відповідають сухо і лаконічно “Чекайте!”.
Нині вона готова кричати на весь світ, аби її сина звільнили. Підтримують Любов Іванівну в боротьбі всі друзі, куми, знайомі Володимира:
“Не передати словами, як сильно ми всі хвилюємося за нього. Всі ми молимося за те, щоб Володя скоріше повернувся додому! Я всім дуже вдячна за підтримку у гіркий період життя”, – підсумовує жінка.
В травні, наказом президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені під час виконання військового обов’язку, вірність Українському народові і військовій присязі полоненого старшого матроса, нашого земляка Володимира Сапуна було відзначено державною нагородою – орденом «За мужність» III ступеня.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ