Волонтери загону швидкого реагування Сумської обласної організації Товариства Червоного Хреста України допомагають у транспортуванні українських громадян, які повертаються з окупованих територій через єдиний прикордонний пункт пропуску «Покровка (Україна) – Колотилівка (РФ)».

З квітня 2022 року державний кордон через цей пункт пропуску перетнуло більше 20 тис. осіб, із них понад 2,8 тисяч дітей та понад 300 маломобільних осіб.

«Покровка (Україна) – Колотилівка (РФ)» – єдиний пункт пропуску, і він нині працює лише на вхід до України. В’їзд на транспортних засобах неможливий з середини червня 2023 року.

«Після проходження фільтраційних заходів на території Росії громадяни перетинають кордон пішим ходом довжиною 1800 м», – розповідає голова Сумської ОВА Володимир Артюх заступнику керівника Офісу Президента України Олексію Кулебі. Саме цього дня посадовці оглядали тимчасовий центр перебування осіб, що повернулися в Україну з окупованих територій. «Особливо важко подолати цей шлях маломобільним громадянам, тож вони мають знати, що принаймні тут їх чекають і допоможуть з подальшим транспортуванням».

Екіпаж реанімобіля Сумської обласної організації ТЧХУ виконує саме цю місію – транспортування маломобільних громадян.

Іван Середа (імʼя та прізвище змінені), якому на інвалідному візку довелось подолати перехід 1,8 км – сьогоднішній пасажир. Разом із дружиною вони нарешті дістались підконтрольної Україні території. У 2014 з окупованого Донецька виїхали до Херсонської області. І тепер вдруге втратили домівку. Дружина Івана говорить, що не усвідомлює, як їй вдалось витягти паралізованого після інсульту чоловіка з палаючого будинку.

«Ой, не питайте, як я почуваюся», – говорить Іван. «Ми тут, і це вже добре».

Найперші плани – купити нарешті телефон і зателефонувати рідним, які ще не знають, що їм вдалося виїхати. Але спочатку волонтери Червоного Хреста доправлять їх до гуманітарного центру «Атмосфера» в Сумах. Потім – евакуаційний потяг до Києва.

В іншому авто ТЧХУ – три жінки старшого віку. Доля їх звела в дорозі. Дві з Луганської області, одна з Донецької. Дуже втомлені тяжким переїздом, але оживають праведним гнівом, коли розповідають про все, що відбувається зараз у них вдома. Їдуть в різні регіони України – до дітей, родичів, друзів. Не мають чіткого уявлення, як життя складеться далі, але дуже хочуть повернутись назад до рідних домівок. Кажуть: «Ми вже не в тому віці, щоб назавжди втратити те, що любили все життя.»