На Сумщині розігралися пристрасті навколо церкви

У липні намір щодо переходу під юрисдикцію Української церкви Київського патріархату озвучила група вірян з парафії дунаєцького храму святого Георгія Переможця, що на Глухівщині.

Безпосередній поштовх цьому дало раптове зняття з посади церковного старости Володимира КРАСОВСЬКОГО. Він – людина на селі дуже авторитетна, має бездоганну репутацію, і, як то кажуть, золоті руки. Саме йому місцеві парафіяни довірили керування ремонтом (а, по суті, відбудовою) церкви. І ось його, з незрозумілих причин, відсторонюють від справ. Ремонт завмирає, у т. ч. і через таємниче зникнення електроінструменту загальною вартістю понад 10 тис. грн, та незрозумілі маніпуляції з пожертвами на відбудову.

Частина активних вірян покладає вину за це на місцевого батюшку (один на декілька приходів) та скарбника Л. ДАВИДЕНКА. У місцевому Будинку культури відбуваються збори, порядок денний яких включає визначення зі старостою та обрання нової «десятки» парафії храму св. Георгія, звіт про використання коштів, у т. ч. і відпущених на велику люстру, повернення зниклого інструменту тощо. Серед іншого, пропонувалося обговорити призначення до парафії окремого настоятеля, ну, і, наскільки можна зрозуміти з об’яви, яку напередодні розповсюджували селом, мав вирішуватися перехід парафії під крило Київського патріархату.

Годі казати, яким подразником служить останнє для «офіційної» православної єпархії, підвідомчої УПЦ МП. Не виключено, саме питання «розколу» дало привід священнику та скарбнику ігнорувати збори, підкріпивши тим самим найгірші підозри прибічників відстороненого старости.

Тож тональність заходу від початку була гострою й безкомпромісною. Прозвучали, зокрема, звинувачення священника у формальному виконанні своїх обов’язків («Пасхальна служба за півгодини – то не служба» , «Відправи робить абияк, відчувається, що йому не потрібна паства, головне – гроші»), а також неуцтві, пияцтві й потаканні крадіям. Бурхливо коментувалася сам факт відсторонення старости. Один з присутніх, наприклад, з цього приводу зазначив:

– Навіть за часів царя і панів церковний староста був господарем у парафії, а священник запрошувався. А тут, вибачте на слові, якийсь … вигнав незрозуміло за що майстровиту, чесну людину, котру на селі всі дуже поважають, і ми, до речі, обирали ось тут, усім селом. Що це воно таке, взагалі?

Взагалі вважають, що Володимира Івановича прибрали, оскільки він заважав «правильному» розподілу великих (згадувалися тисячні суми, в т.ч. й іноземній валюті) пожертв земляків – заробітчан на відбудову храму. Прозвучало й таке цікаве зауваження:

– Знаємо, хто руйнував церкву <за радянських часів; йде конкретний перелік прізвищ, який не наводимо з етичних міркувань – авт. > І подивіться – їхні нащадки нині начебто хочуть збудувати храм, а самі – крадуть. З такими храм не збудуємо!

Воно дає усвідомлення суті того, що відбувається зараз не лише в окремо взятому селі Дунайці, чи деінде, а, взагалі, на пострадянському просторі; витоків наших суспільних вад, започаткованих за часів громадянської війни, розкуркулення, Голодомору, й «боротьби з релігійними забобонами». Воно все, як свідчить приклад Дунайця, аж ніяк не відійшли у минуле, а лише прикрилося шатами показної релігійності. Отой самий «шлях до храму», мабуть, лише починається.

Відставлений староста мислить його у запрошенні до приходу церкви св. Георгія на постійну службу представника Київського Патріархату. До такого вибору спонукає, як неодноразово визнавалося на зборах, та обставина, що після відомих подій 2014-15 рр. громада вірян, по суті, розділилася навпіл: одні за Московський патріархат, інші – Київський. У зв’язку з цим висловлювалася впевненість, що у Дунайці можна безболісно розподілити храми між представниками різних конфесій – дякуючи Богові, їх тут аж два.

Окремо підкреслювалося: всі звинувачення треба підкріплювати, а конфесійні суперечки – вирішувати, виключно у законному руслі.

Джерело: kourier.in.ua