Дні та ночі прикордоння Сумщини під обстрілами – від них здригаються мешканці багатостраждальної Глухівщини. 18 травня після опівдня російські війська вдарили по Студенку з мінометів. Кілька мін впали на подвір’я багатодітної сім’ї Лісненко. Чотирнадцятирічний Микита через перенесений жах отримав легку контузію – хлопець фактично нічого не чує і вимушений страждати від нестерпного головного болю.

Село Студенок розташоване в безпосередній близькості з кордоном. Воно системно потерпає від ворожих атак. Для місцевих мешканців обстріли стали частиною будення. Сигналу повітряної тривоги тут немає, тому жителі покладаються виключно на власний слух.

Старша донька Лісненків, Ірина, нещодавно перебралася до Глухова, де встигла облаштуватися в однокімнатній орендованій квартирі і знайти роботу. Того дня вона приїхала до дому, бо у сестри Ані 19 травня день народження. Дівчинці виповнювалось 16 років. Здавалося, що ніякі перепони не спроможні зіпсувати піднесений настрій в очікуванні свята. Але реальність внесла свої корективи…

Діти разом з батьками на початок обстрілу знаходилися у будинку. Іра розповідає, що з дороги, ледве переступивши поріг рідної оселі, почула свист першого снаряду. Діяли інстинктивно. Схопили тільки документи і в чому були хутко побігли у погріб.

Перечікуючи атаку вони чули, як страшенно гупає десь зовсім поруч. Від мінометних розривів підвал покосився і почав сипатися, а вибуховою хвилею винесло вхідні двері приміщення. Коли загроза минула, сім’я почала вибиратися на поверхню. Тепер перед їхніми очима постала трагічна картина. Як виявилося, снаряди падали на власне подвір’я та город. Розбитий уламками гараж, літня кухня, комори, посічений будинок з вибитими вікнами, згорілий курник з птицею і охоплений вогнем сарай з коровою і свинями – наслідки ворожого терору.

Сусіди Лісненків стали свідками займання господарчої споруди. Через фактичну відсутність мобільного зв’язку люди самостійно кинулися рятувати поглинену вогнем будівлю. Згодом, комусь із селян все ж таки вдалося спіймати зв’язок із цивілізацією, тому викликали рятувальників. Батько Ірини піднявся на дах будинку, аби унеможливити подальше перекидання полум’я на житло. Через це чоловік отримав опіки. Коли ж приїхали надзвичайники, від сараю майже нічого не залишилось – самі руїни, бо вогонь поширювався швидко, знищуючи все на своєму шляху. Іра говорить, що свині згоріли живцем, а корову вони перед тим, як спуститися у підвал, відв’язали – це і врятувало Берізку.

Через перенесене моральне напруження Лісненкам довелося надавати медичну допомогу. Після огляду лікарі констатували у молодшого Микити легку контузію. У інших членів родини – емоційний шок, погане самопочуття.

“У всіх нас значно погіршився слух, він ще не відновився. Микитка майже не чує. Батьки дуже злякалися за нас. Не знаю, як ми всі там вижили…”

Будинок родини вистояв, але перспективи перебування в ньому не несуть жодних гарантій безпеки. Городина і худоба – все, чим жила і на що розраховувала родина. Сарай вщент вигорів, а з городу стирчить досі не розірваний снаряд. Після пережитого Лісненки мають намір виїхати з села, бо життя дорожче за все на світі. Говорити про майбутнє людям важко, що очікує попереду ніхто не знає… Родина перебуває в активних пошуках домівки у Глухові.

Хто має бажання та намір підтримати фінансово людей, які вимушені рятуватися через війну, може це зробити, перерахувавши посильну суму на рахунок ОщадБанк: 5167490130004758 І.Лісненко.