“Ніхто товар не возить”. Власник магазину у селі Покровка розповів, як постачають продовольство на кордон з Росією
Дорога у Покровку Краснопільської громади небезпечна через обстріли: село знаходиться поруч з російсько-українським пунктом пропуску. Місцевий підприємець розповів, як постачають продовольство у Покровку під загрозою обстрілів.
Юрій Соляник живе і працює у селі Покровка, яке починається біля російсько-українського пункту пропуску. Тримає продуктовий магазин. Розповідає, що від перших днів вторгнення постачання продовольства організували місцеві підприємці. Село хоч і не було під окупацією, але по єдиній в’їзній дорозі рухалися російські колони, а зараз дорога небезпечна через обстріли.
“Єстественно ж, постачальники ніхто товар не возе. Можна сказать, по сьогоднішній день ніхто його не возе. Небагато таких, хто погоджується їхати сюди. Все остальне привозимо власними силами. Їдем, берем товар. Ну слава Богу, все є пока. І після вторгнення в Краснопіллі були прилавки пусті, а в нас ще щось і було. Ми возили з Сум, старалися, де що могли, їздили самі. Що цей магазин, що слідуючий, там працює теж ФОП, возили вони, возили й ми. Люди не були голодні, було все”, – згадує підприємець Юрій Соляник.
Постачання продовольства налагодили й в сусідні села, розповідає пан Юрій. Говорить, що в перші дні люди намагалися запастися крупами, борошном, тому довелося встановити норми.
“Ми не давали там комусь мішок. Привозили муку, ділили по парі кілограм, сіль, на кожну людину скільки-то дали, більш не давали. Ну набрались люди з часом і все. Ну черги стояли, ждали машину, коли привезеться, щоб товар забрати: мука, сахар – те, що в першу чергу розібралося”, – пояснює підприємець.
Тепер асортимент у магазині майже такий, як і до вторгнення, але купувати люди стали менше, каже Юрій.
“Процентів на 50 упала торгівля. Купляють люди тільки необхідне: цукор, мука, олія, укус. Не сказать, що сильно так шикують, грубо говоря, як раньше могли. Всі бояться: раптом десь щось трапиться, потрібна копійка”, – пояснює чоловік.
Місцеві волонтери поставили у магазині скриньку, збирають гроші на потреби Збройних сил.
“Приходять люди, забирають, перераховують гроші, ведуть облік, скільки грошей, якого числа, і потім розподіляють ці средства. Я точно знаю, що вони йдуть у діло хороше”, – говорить Юрій Соляник.
Чоловік усе життя живе у Покровці, тут разом з дружиною виростили двох дітей, донька і син з онуками давно роз’їхалися.
“Ось поїхала, приїжджала на вихідних. Приїхала, а воно бахнуло, каже: “Мабуть, ми поїдемо”, – згадує чоловік.
У сусідніх російських селах багато знайомих, але зараз не спілкуються ні з ким, каже пан Юрій.
“Поначалу спілкувалися, є люди адекватні, які розуміють, навіть казали, що дивіться, бережіться, там щось приїхало, підійшла техніка якась. Дзвонили поначалу. Нормальні є і там люди, ніхто не каже, що там всі ненормальні. Але останнім часом вже давно не общаємся. Не хочеться і їх наражати. Там же теж, їх триста разів перевіряють”, – говорить Юрій Соляник.
У селі Покровка мешкає понад 300 людей, до війни мали тісні зв’язки із сусідніми російськими селами. Від початку вторгнення внаслідок обстрілів з російської сторони в Покровці пошкоджено кілька будівель, і постійно чути звуки вибухів, як каже пан Юрій.
“Всі ж думали, що ми брати і сестри. Ну які вони нам брати, які вони нам сестри після цього всього. Нема в нас тепер там ні братів, ні сестер, тому що нормальні люди такого не роблять, як вони роблять”, – говорить чоловік.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ