Олександра Родіна до повномасштабного вторгнення жила в Сумах, організовувала весілля та інші події. З початком війни і обстрілів рідного міста дівчина переїхала в Тернопіль, де наважилася почати нову справу. Жінка відкрила кафе.

“Ми відкрилися десь пів року тому. В нас тут такий великий простір, є своя кухня, ми готуємо самі. Люди приходять до нас попрацювати, зустрітися, поїсти в обід”.

Переселенка із Сум відкрила власну справу в Тернополі

Олександра Родіна – сумчанка, яка до повномасштабного вторгнення російських військ була організаторкою весіль та різноманітних подій. У Тернопіль з родиною переїхала минулого року в березні, коли зрозуміла, що залишатися далі в рідному місті небезпечно.

“Пам’ятаю, що з мамою мого чоловіка варили каву, мій чоловік каже – тривога, треба йти в підвал, ми відстежували тривоги в телеграмі. Ми думали, що ще 5 хвилин, приготуємо каву, а прилетіло в сусідньому районі. Наш будинок по центру між двома районами, куди в один прилетіло в приватний будинок. Тоді вбило сім’ю, потім через день в інший і там вбило сім’ю. Ми спали якраз, 5 ранку і ми чуємо ці звуки літаків і прямо світяться всі вікна”.

Олександра розповідає, спали тоді в одязі, і коли чули вибухи чи звуки винищувачів, одразу бігли в підвал.

“Це не підвал, це погріб, там ще й картоплю складають, непідготовлений підвал. Літають ці літаки, ми біжимо в цей підвал, там така драбина жахлива, по ній ти не спустишся, але ми якимось чином за 3 секунди всі вже в підвалі. Теж тоді прилетіло в наш район, там ще була велика сім’я, діти маленькі, це був просто приватний будинок. Це були знайомі мого тата і після цього він погодився виїхати”.

Виїхали 8 березня зеленим коридором в Лебедин. Звідти вирішили їхати на захід України. Ні родичів, ні друзів тут не було.

“25-го березня я вперше потрапила в Тернопіль, моєму чоловіку тут запропонували підтримку, де він може займатися своїм бізнесом і таким чином ми переїхали в це місто. Хоча зі всіх міст західної України Тернопіль найбільше мені сподобався, саме через озеро, гарний центр. Він дуже схожий на Суми розміром. Тут всі один одного знають”.

Перші місяці в Тернополі, каже жінка, не знала чим зайнятися.

“Тут я організувала івент з йоги, потім ще один і познайомилася зі своїм партнером. Він тут займається цим простором, він запропонував займатися цим кафе. Спочатку в нас було так мало людей, був один бариста Богдан. Ми тут сиділи самі, три людини приходили з бізнес-центру і було дуже мало людей, але цей момент так швидко пройшов, бо почали вимикати світло в Тернополі. До нас прийшло дуже багато людей, бо бізнес-центр має генератор, який повністю забезпечує електроенергією і в нас тут був аншлаг. Ми не знали за що хапатися, ми мали швидко наймати людей, бо нічого не встигали”.

Олександра розповідає, часто запитує в гостей, чи все сподобалося.

“Як офіціантка я багато разів працювала. Коли особливо людям подобається, що ти робиш, це так приємно, ти так заряджаєшся”.

У закладі готують страви здорового харчування.

“Колись я сказала друзям, що буду робити здорове харчування, а вони запитали здорове, чи смачне? Може бути здорове і смачне, просто треба вміти правильно приготувати”.

Бариста Богдан Барабаш говорить, щопонеділка організовують благодійні покази українського кіно.

“Фільми після 2014 року. В цей момент стався якраз такий культурний зсув, що люди почали звертати трішечки більше уваги на українські фільми. Фільм Сєнцова “Носоріг”, “Плем’я”, коли в нас просто не було слів. Ми сиділи мовчки і не могли підібрати слів.

“Участь в цьому івенті – це донейшн, який ми повністю потім передаємо на ЗСУ. Це такий невеличкий наш внесок, який ми можемо робити”, – каже Олександра.