Самотужки виховує трьох синів і молодшого брата: історія родини Надії Петто з Сумщини
Надія Петто самотужки виховує чотирьох хлопців — трьох синів і молодшого брата. Двоє дітей з інвалідністю. До повномасштабного вторгнення родина мешкала у Річках на Білопільщині. Коли село почали обстрілювати, Надія з хлопцями вирішили евакуюватися. Тож, наразі влаштовують усе з нуля на новому місці.
“Ми дуже сильно зблизились з дітьми, словами не передати просто. Настільки все змінилося, ціную дітей набагато більше. Стараюсь проводити з ними більше вільного часу. Більше стала вкусняшки випікати, є можливість щось смачненьке приготувати, якусь їхню улюблену страву. Більше їм найкращого стараюсь дати”, – говорить Надія Петто.
Жінка загадує, як розпочалося повномасштабне вторгнення та життя у Річках після 24 лютого.
“У той день ми як і зазвичай встали вранці, вмивалися, діти готувалися йти в школу. Почули такі вибухи, обстріли. Дуже сильно полякалися. Я взагалі думала… Так встала не туди, не сюди. У мене все тіло заніміло, думала, що мене паралізує. Не спала два з половиною місяці. Боялася спати й боялася всього, постійно в телефоні новини. Дивишся, читаєш, наблюдаєш. Більше року ми жили слухали, як навкруги обстрілюють, а коли вже почали по селу, тоді я злякалася за дітей. Ховатися нам нікуди, погріб аварійний, будинок дерев’яний. Хто нас там міг врятувати? Ніхто! Я вирішила подумати про безпеку дітей”, – говорить Надія.
Жінка пояснює чому з дітьми вирішили переїхати у Штепівку.
“Знайшли ми благодійний фонд “Час”. Він зв’язався з волонтеркою. вона тут проживає у Штепівці. Я їй сказала, що у нас двоє дітей — інклюзивне навчання, діти з інвалідністю. Вона сказала, що якщо такі діти є, то треба сюди — у село і цю школу. Вони нас на іншу вулицю поселили у тимчасовий будинок. Вона сказала, що є вибір: “Оберете собі будинок. Якщо захочете лишитися на постійне місце проживання, то самі знаходьте будинок, обирайте, який вам до душі”. Мені допомогли знайти цей будинок”, – пояснює Надія Петто.
За словами жінки, хлопці звикли до Штепівки та нового дому.
“Хата простора, кімнати сміжні, що можна їм побігати кругом кімнат. Їм зручно”, – говорить Надія.
Нині займаються ремонтом нової оселі.
“Робимо кухню. Вона була вся така вздута. Це все здиралося, розбиралися цеглини, переліплювали. Це все так піддєлали. Готуємо кушать. Я печу їм піци. У нас духовочка, вона у нас в гарному стані, я за цим слідкую. Хлопці допомагають по господарству. Вони і посуд помиють, і самі собі чай роблять, мамі каву роблять. Хто раніше встане”, – каже жінка.
Також у планах Надії облаштувати собі окрему кімнату. Ремонт будинку планують завершити протягом кількох місяців.
“Поки ми тут втрьох спимо, а одна кімната ще закрита, потрібно доставити меблі. Буде моя окрема кімната від хлопців. Протягом двох місяців хочемо закінчити ремонт, щоб уже було тепло дітям, щоб все було у гарному стані. Нам треба дивани або двоярусне ліжко, аби вони тут спали. Бо якщо мені їхати на село забирати, то потрібно винаймати машину. Дорого винаймати. Так що будемо думати придбати сюди дітям. Якщо я щось надумала, то так і буде… буду до кінця”, – говорить жінка.
За словами Надії, у Річках родина залишила холодильник, духовку, мікрохвильовку, блендери та міксери.
У цьому будинку у Штепівці родина живе два місяці та має на меті його викупити. Суму за будинок Надія сплачує частинами. Зізнається, залишилось ще 40 тисяч гривень. За цей час жінка разом із дітьми встигли потоваришувати й з сусідами.
“Жіночка нормальна, разговорчіва. У конфлікти не вступаємо, все добре. Дітки у неї хороші такі, вітаються, привітні. Поганого про них нічого не скажемо. Помагаємо, чим можемо, бо це таке… знаємо, як воно. Так що все добре”, – розповідає сусідка Ніна Ткаченко.
Хлопці розповідають, як проводять свій час.
“Я люблю спортом займатися, футболом, уроки люблю вчити. Найбільше подобається математика, українська мова, літературне читання та мистецтво. Тут друзі є, тут є з ким гуляти. Ще тут тихо”, – каже брат Надії Богдан.
“На вулиці бігати, в ігри різні гуляти: хованки, доганялки. Ще люблю інформатику, бо я за комп’ютерами люблю гуляти. У майбутньому хочу стати програмістом. І мрію, щоб війна закінчилася”, – говорить старший син Дмитро.
Ще у родини є дві собаки — Байрактар та Емка.
“Брат проживає зі мною, у мене хлопці… Що він буде там сам робити? Батьку вже 63 роки майже. Тим більше дитина з інвалідністю, йому потрібна постійна реабілітація. Хто його буде возити? А так зручніше — і сина можна на реабілітацію, і його. Брат проживає з нами 8 років. У двох хлопців легка розумова відсталість. А у брата — легка розумова відсталість та поведінка важкої форми. Це він може бути спокійний, спокійний… Потім щось перемкнути, може себе показати агресивним: битись, іграшку кинути, різний у нього характер”, – пояснює Надія.
За словами жінки, у хлопців інколи виникають конфлікти між собою, про те вони навчилися їх вирішувати між собою.
“Я до них не вмішуюся, вони самі між собою розбираються. Там побилися, пройшло хвилин 5-10, вони помирилися… Все нормально”, – каже Надія.
Наразі діти здобувають освіту в навчально-реабілітаційному центрі. Жінка додає, там у хлопців є друзі.
Надія розповідає, що у рідному селі лишилося господарство.
“Мені дуже повпливало на здоров’я (прим. ред. – повномасштабне вторгнення), почали у мене руки терпнути. Я вже не могла доїти кіз, я їх продала. Птиця моя там, у рідному селі. У моєму будинку живе зараз батько. Він за цією птицею дивиться. Плануємо половину птиці перевезти сюди, а решту залишити батьку, аби було м’ясо”, – каже жінка.
Наразі родина активно готується до холодів і мріє якнайшвидше доремонтувати будинок. У планах лишилось перефарбувати стелі зі стінами, змінити люстри, облаштувати кімнати. Мають ще одну спільну мрію: “Щоб закінчилася скоріше ця війна. Щоб припинили гинути мирні люди, діти. Щоб люди не ховалися, не боялися цієї бомбьожки. Жалко цих дітей… люди, військові, які гинуть. Усіх жалко”.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ