“Серед останніх виїхала з села”: як живе переселенка з прикордонної Павлівки
Жительці села Павлівка, що розташоване за менш ніж два кілометри до кордону з Росією, через постійні обстріли довелось покинути рідну домівку рік тому. Нині вимушена переселенка проживає у Білопіллі – що також є в десятикілометровій прикордонній зоні. Що розповідає жінка про нове життя і чому не хоче виїжджати у більш безпечне місце – дізнавалось Суспільне.
“Це подвір’я… Буду плакати… Орендую, як ВПО. Своє село осталося розбите все. Сама послєдня я виїхала з села. Сама послєдня…”, – каже Людмила Пігарєва.
Переселенка з прикордонної Павлівки показує подвір`я нової домівки. Рідне село і власну хату через постійні обстріли з боку РФ, розповідає жінка, довелось залишити рік тому.
“Бачила, як і контора горіла. Сільської ради я не бачила. Як школа горіла, як магазин горів, як горіли хати, сараї, кухні, я це все бачила. Та якщо б я була в селі, може б мене там уже вбило, не знаю. Бо чотири рази отак на руку дрон переді мною крутився. В туалет пішла – упав дрон. Пішла «йолочка» в гору. По хліб пішла, іду з хлібом назад, він переді мною. На город вийшла – то ракета летить, то «шахед»… Оце таке”, – пригадує жінка.
Коли обстріли села посилились, згадує пані Людмила, за нею та сусідом приїхав на автівці знайомий.
“І каже: “Так, собирайтеся. Труси, носки і вперьод”. Вже в нас тоді безвихідне становище, вже магазина не було, нічого. Що вдалося вивести з собою? Телевізор вивезла, одежу, таке… Каструлі, все, холодильники, морозилки… Все, що наживалося роками, воно все залишилося в селі”, – говорить переселенка.
У Білопілля переїхала, бо хотіла бути ближче до рідної домівки, каже жінка. За покращення безпекової ситуації мріяла туди повернутись. Проте, нещодавно дізналась: повертатись більше нікуди.
“Я не знала, що її розбили літом. І мені сказали ось недавно і показали ту місцевість же ж, де хата стоїть і все… Стояла… Там нема нічого, там даже і кирпичинки не видно. Бур’яни, берег видно, що я бачила. І побачила одну сусідську, не хату, а вже кухня, рядом стояла. І все…”, – говорить жінка.
До життя в центрі громади, ділиться пані Людмила, потроху звикає. Та коли місто обстрілюють, каже, страшно.
“Ось на днях вночі було, гупало гарно. Ну що, вискочила, погріб відкрила. Постояла, постояла, вроді перебили, зайшла в хату. А зайти в погріб – це жива могила. Ну тут за одне, що ж Білопілля – районний центр, вроді б, да? І в больницю ближче, все ж таки хоч і маршрутка та ходе”, – пояснює переселенка.
Виїжджати ж у більш безпечне місце жінка поки не планує.
“В мене таких грошей немає, щоб десь щось шукати. А мисль така є, що надо десь буде… Як може заплатить держава нам за те, що розбито – будем шось шукати…”, – каже жінка.
Біля половини будинку, що винаймає, жінка цьогоріч почала обробляти невелику ділянку землі.
“Часник посадила три рядки і цибулі три рядки. Тут у мене булакартопля. Копала вже цей год. Не знаю, трошки перцю треба посадить, і того й того… Не знаю, як піде далі.. Може прийдеться ще з Білопілля тікати… Дай Бог, щоб ні, я ж на це теж розраховую…”, – каже пані Людмила.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ