Чи можливо закохатися в Суми за пів року: історія полтавки, яка переїхала в прифронтове місто
Дарія називає себе корінною полтавкою, яка закохалася в Суми. У серпні 2024 року вона переїхала сюди до хлопця-військового. Виїхавши із Полтавщини, дівчина знайшла в Сумах те, чого не мала й досі — відчуття спокою й згуртованості. Чому Дарія називає Суми «своєю інформаційною бульбашкою», які місця тут їй подобаються найбільше та чому мріє залишитися в нашому місті — розповідаємо в інтерв’ю з нею.
Могла поїхати за кордон, та обрала Суми
24-річна Дарія Литвиненко народилася й виросла в Лубнах Полтавської області. Та у 2024 році вирішила переїхати в Суми — місто, в якому ніколи не бувала. Невдовзі вона поділилася своїми спостереженнями у Threads: «Стає легше, коли все місто думає про спільне, коли люди намагаються підтримувати одне одного і цінувати, бо відчувають постійну небезпеку. Тому я і люблю Суми — це моя інформаційна бульбашка».
Дарія не хотіла б жити закордоном, хоча бувала там не раз: в Єгипті, Німеччині, Австрії. Вона навчалася на філологиню у Київському лінгвістичному університеті. Колись почула, що лише 5% українців вільно спілкуються англійською мовою, тож вирішила виправити це. Відтак вона стала викладати англійську й німецьку індивідуально й в онлайн-школах.
— Часто рідні запитують: «Ти знаєш англійську, німецьку, чого ти не куди не поїдеш?». Тому що я не хочу, мені подобається жити в Україні. Мені здається, що європейські країни менш сучасні. Наприклад, у Німеччині за один бургер в МакДональдзі видають довжелезний чек, у більшості закладах Відня — паперові меню й розрахунок лише готівкою. Натомість в українських ресторанах можна і страви подивитися, і оплатити рахунок за QR-кодом, — ділиться Дарія.
Опинилася з тривогою на самоті
У червні 2023 року Дарія познайомилася з айтівцем Дмитром. Хлопець теж був із Лубен, тож вони почали зустрічатися. А за кілька місяців — і жити разом. Влітку 2024 хлопець Дарії пішов артилеристом на службу в Збройні сили України. У червні він переїхав у Суми й покликав за собою Дарію.
— Я одразу погодилася на пропозицію — це був знак для мене, особливо після важких подій минулого літа. Тоді моя подруга з Києва переживала складний період. Вона рік не бачилася зі своїм нареченим-військовим, який служив на Харківщині та Донеччині. Коли він запропонував одружитися, вони обрали день реєстрації шлюбу і його святкування. Проте нареченого для цього не відпустили із війська, свято перенесли на невизначений термін. Подруга важко переживала цю невизначеність, не знаходила розуміння серед оточення і не змогла ні з ким поділитися своїми страхами. У липні 2023 року її не стало — вона скоїла самогубство.
Дарія говорить, що українці, чиї близькі служать у війську, часто залишаються наодинці зі своїми тривогами. Натомість вони бачать, що життя в людей навколо наче й не змінилося, здається, лише ти чекаєш на кохану чи коханого з фронту. Саме тому вона вирішила бути ближче до Дмитра, — розповідає дівчина.
Вже гуляла Троїцькою і відвідала заклади
Переїхавши влітку в Суми, Дарія одразу пішла досліджувати місто у свій улюблений спосіб: гуляла парками, ходила вздовж річок, а знайшовши пам’ятку архітектури чи скульптуру, «гуглила» про неї більше. Якось її захопила вулиця Троїцька, її архітектура й зручне розташування, адже можна швидко дійти до центру. Тією дорогою вона прогулювалася вздовж садиби Харитоненка.
— Цю постать я знаю ще з уроків історії в школі. Тоді мене так захопило, що в ті часи люди займалися меценатством, вкладали свої кошти у розвиток міста. Та побачивши в якому стані садиба, засмутилася. Харитоненко вкладався в місто, тож тепер ми маємо зберегти пам’ять про нього, — каже Дарія.
Дівчина любить бути біля води, тож і в цьому Суми її не розчарували. Вона прогулювалася вздовж озер і річок міста. Зараз з Дмитром вони бачаться раз на чотири дні, разом досліджують сумські кав’ярні й ресторани.
— За цей час у мене з’явилися три улюблені місця в Сумах. Затишна вулиця Соборна, де ввечері вмикають гірлянди й ліхтарі, озеро Чеха, адже люблю бути поруч із водоймою. Також сподобався стадіон «Авангард», адже там є інфраструктура і для бігунів чи пішоходів, і для футболістів. Прочитавши про стадіон, дізналася що чимало скороходів родом із Сум.
Нині Дарія спілкується із дівчиною, яка теж нещодавно переїхала в Суми. Каже, разом «новеньким» триматися краще. Але і самі сум’яни допомагають їй досліджувати місто. Часто люди в маршрутках можуть підказати їй, до якого визначного місця краще поїхати, чи в який заклад сходити.
— Завдяки цьому я почуваю себе в безпеці й бачу, що нам із хлопцем у Сумах раді, — ділиться Дарія.
Лубни чи Суми?
Відвідавши Суми, у дівчини склалися два пазли — те, що вона чула раніше, і те, що побачила на власні очі. Дарія чула безліч розповідей про Павлівський завод Харитоненка, про те, що цукор — «біле золото» Сумщини. А коли їй написала журналістка Цукру, одразу зрозуміла, чому назва медіа саме така.
У Лубнах і Сумах вона побачила чимало спільного. І Полтавщина, і Сумщина мають козацьке минуле, а ще вздовж них протікають Сула й Ворскла. Дорогою до Сум Дарія дивилася на мапу, там помічала схожі населені пункти: Терни, Луки й Лука. Тому відчуває, що «наче з дому і не їхала».
Оскільки Дарія — філологиня, то прислухалася до мови сум’ян. Вона тут більш наближена до літературної, натомість в Лубнах переважає суржик, стверджує дівчина. Хоча і в Сумах вона його помітила.
— Нещодавно повз мене проходила мама з донькою, яка зверталася до неї: «Доця, пашлі». Це перше слово так лагідно й по-українськи звучало, хоча стояло й поруч зі зросійщеним. Також на Полтавщині ми часто сперечалися, як варто називатися: кременчужани чи кременчуківці. А тут помітила таку ж дискусію між сумчанами й сум’янами. Мені до вподоби другий варіант, адже у назві Суми, немає літери «к», яка б чергувалася й утворила «ч», — говорить Дарія.
У Сумах Дарія одразу помітила, що парки намагаються доглядати, працюють фонтани, а комунальники прибирають місто. Спершу вона здивувалася, що наближене до Росії місто встигає налагоджувати благоустрій, а потім задумалася: чому в Лубнах із цим гірше?
— У своєму місті часто чула нарікання від людей про те, що влада нічого не робить. Але, як на мене, містяни самі мають почати щось робити: у своєму домі, дворі, на вулиці, — каже Дарія.
«Суми — моя інформаційна бульбашка»
Саме в прифронтовому місті Дарія стала почуватися в безпеці. Тут віднайшла те, чого було замало в Лубнах — спільноту й підтримку. Хоч її рідне місто росіяни обстрілюють не так часто, та інформаційна тиша в ньому пригнічує ще більше.
— Нещодавно я була в батьків і чула вночі «шахед». У місцевих пабліках — тиша. Перепитавши у рідних, я переконалася, що мені не почулося. Таке відчуття, що це мовчання про «шахед» — це газлайтинг: ти наче й чуєш його, а інформаційні канали переконують, що все в порядку. Єдиний спосіб дізнатися, що сталося вночі — зранку пройтися містом і поговорити зі знайомими.
Натомість у Сумах Дарія почувається більш спокійно, бо може відстежувати ситуацію в реальному часі. Тут і місцеві медіа, і Telegram-канали одразу повідомляють про небезпеку, розповідає Дарія.
Саме тому вона й називає Суми своєю «інформаційною бульбашкою». Тут бачить, як люди гуртуються після обстрілів: пропонують прихисток тим, чиї будинки пошкоджені, привозять необхідні речі, допомагають із транспортом.
— У великих містах, далеких від війни, людям легше абстрагуватися від неї. Моя подруга з Івано-Франківська волонтерить, але їй важко закрити збір коштів серед містян, важко пояснити важливість допомоги. А в Сумах близькість війни впливає на рівень свідомості. Люди розуміють, що треба щось робити, аби вона не прийшла ще ближче, — говорить дівчина.
Хоча спершу рідні відмовляли Дарію від переїзду через близькість до Росії, вона не шкодує про своє рішення. Вона хоче й надалі жити в Сумах, придбати тут житло біля води та народити дитину. А ще — більше дізнатися про історію міста, його засновників, почути міські легенди.
— Переживання зараз для мене складніші, ніж фізична небезпека. Якби я залишилася вдома, у невизначеності й без можливості бачитися з коханим, мені було б важче, ніж тут, поруч із ним, — розповідає Дарія.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ