Сонце ледь пробивалося крізь димне небо, коли команда волонтерів прибула до села Перемога, щоб видати матеріали для екстреного ремонту. Попелище ще диміло. Там, де вчора стояла біла хата, тепер чорніли обвуглені стіни та розкидані уламки даху. Дим підіймався клубами, ніби мовчазний плач за втраченим домом.

Пані Катерина стояла на порозі сусідського двору, не відводячи погляду від руїн. Її очі застигли в жаху, а серце стискалося від болю. Все її життя, усі спогади, всі мрії згоріли разом із хатою.

Ще вчора ввечері, коли вона лягала спати й подумки перебирала події дня, нічого не віщувало біди. Сільська ніч була тиха, лише шелест листя та далеке гавкання собак порушували спокій. А потім – оглушливий вибух, що розірвав тишу на шматки. Катерина вибігла на вулицю, засліплена яскравим спалахом. Її хата горіла, як смолоскип. Сусіди збіглися на її крик, але було вже запізно. Вогонь швидко поглинав усе на своєму шляху.

Зараз Катерина стояла сама, оточена мовчазними руїнами. Вона згадала, як вони з родиною будували цю хату власними руками, як садили сад, раділи кожному новому паростку. Усе, що було нажито тяжкою працею, зникло за одну мить.

Опустивши очі, вона побачила на землі кілька маленьких зелених паростків. Це були квіти, які вона посадила минулої весни. Вони проростали крізь товстий шар попелу, тягнучись до сонця. І в цей момент Катерина зрозуміла, що життя завжди знайде свій шлях.

Життя триває, попри все. І хоча біль втрати ще довго житиме в її серці, вона вірила, що зможе почати все спочатку. Адже в неї залишилися найголовніше – віра, надія і любов до життя.

Будівельні матеріали для екстреного ремонту житла отримали 10 сімей, в яких проживають 16 людей.