Її називають «наша мама», «фея», її приїзду чекають вихованці інтернатів і особливо діти на прикордонні, її вже впізнають військові в області й навіть допомагають передати гостинці маленьким мешканцям 5-кілометрової зони. Безстрашна волонтерка Катерина Андреєва впевнена, що як би не склалося життя, вона завжди підтримуватиме найменших жителів Сумщини. Адже вони цього потребують сьогодні, коли в країні війна.

А все почалося 6 років тому. І цей день вона запам’ятає на все життя. Адже він і став для неї доленосним.

«Коли я народила сина, 6 років тому, моє життя було на волосинці. Але я вижила. Тоді я сказала, що буду допомагати дітям, дитячим будинкам, підтримуватиму тих, кому пощастило менше ніж нам, тим, у кого немає мами й тата», – розповіла наша співрозмовниця.

Спочатку вона просто допомагала, не афішуючи. А потім сталося 24 лютого 2022 року.

«З першого дня війни я нікуди не їхала, я залишилась в Сумах. Не було грошей. Ми з чоловіком втратили роботу. Пам’ятаю, йду по вулиці Харківській, жодного автомобіля немає. І магазини закриті. А я навіть гроші зняти не можу, бо банкомати пусті. І холодильник мій теж», – розповідає.

Але Катерина не впала духом. Навпаки – це стало для неї поштовхом для допомоги таким сумчанам, як і вона сама.

«З другого дня повномасштабного вторгнення я почала допомагати людям: діставала ліки, в тому числі інсулін для друга, який був інсулінозалежний. Почали писати люди старенькі, яким не вистачало ліків від серця, того ж валідолу, наприклад. Мені ці ліки надсилали друзі із західної України, – згадує волонтерка. – Першу вантажівку гуманітарки, яку завдяки моїм друзям вдалося доправити до Сум, ми роздали таким як я, людям, які не отримували допомогу від гуманітарних штабів, бо вони не були соціально незахищеними, згідно з законодавством, але втратили через війну роботу».

Крім того, Катерина Андреєва постійно підтримувала зв’язок з вихованцями інтернатів Штепівки та Хоружівки. Саме ці діти й називали її феєю та мамою.

Наразі вона є волонтером Благодійного фонду «Європейський фонд допомоги». Фонд співпрацює з міжнародними організаціями, які знаходяться в Німеччині та США і займається різноманітною допомогою: від закупівлі дронів та пікапів до допомоги дітям та ВПО.

«Окрема моя любов – це діти. Діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, дитячі будинки в Хоружівці, Штепівці, Шостці. Крім того, я є наставником у 5 дітей, які мають статус «сирота». Я купую їм одяг, іграшки, піклуюсь про них, – розповідає. – А останнім часом моє серце – на прикордонні. Я намагаюсь двічі на місяць обов’язково їздити в ті громади, які перебувають під обстрілами. Це Есманська, Шалигинська, Хотінська, Юнаківська та інші громади. Я розумію цих дітей, вони мене чекають, вони до мене всі йдуть, як до мами. Я вже не можу це кинути. Я просто люблю дітей. Це майбутнє нашої країни».

Нещодавно волонтерка відвідала Шалигинську громаду. У самому смт Шалигино проживає 5 дітей.

«Коли ми були в громаді, нам назустріч вийшов хлопчик, який запитав нас, чи немає часом у пакунках згущеного молока. На щастя, такий смаколик у нас був. Ми пригостили малюка. Крім того, я йому пообіцяла, що до Різдва, до 25 грудня, я йому пришлю велику посилку, – говорила Катерина Андреєва. – До речі, цей хлопчик – дитина, позбавлена батьківського піклування. Він раніше виховувався в інтернаті. Його забрала тітка. Родина бідна. У хлопця навіть рукавички з дірками. Тож я хочу купити цим дітям не лише солодощі і фрукти, а й іграшки, новий одяг, в тому числі рукавички. Йому і решті діток, які залишаються в Шалигино».

Також волонтерка хоче відвідати й інші громади прикордоння. Її найбільше бажання обігріти й підтримати всіх діток Сумщини, які потребують. І, на щастя, вона не сама. Їй допомагають друзі, інші волонтери, а ще підписники в Інстаграм.

«У мене гарна аудиторія в Інстаграм. Саме мої читачі допомагають мені підтримувати дітей прикордоння. Я планую їхати ближче до Нового року. Ще хочу приїхати у дві громади і привезти дарунки дітям із 5-кілометрової зони. Наближаються Різдво і Новий рік. Я хочу, щоб ці діти особливо зараз вірили в казку, диво. І якщо для цього їм потрібна Фея Катерина, то я обов’язково приїду, щоб разом із смаколиками й іграшками подарувати їм вогник надії…»