Туристичними стежками: лебединська Швейцарія

Сьогодні Лебедин, як і більшість малих історичних міст України, поступово перетворюється в один із осередків збереження історико-культурного надбання, виконуючи функцію духовного відродження Слобожанщини. Основним його завданням в цьому напрямку є плекати історичні, культурні, мистецькі, етнографічні традиції, розвивати характерні для цієї місцевості народні промисли та ремесла. Тому розвиток відповідного інформаційного забезпечення туризму, а також активне його впровадження на прилеглій до Лебедина території, допоможе розвитку та пожвавленню нелегким процесам його становлення, а також сприятиме достовірному інформуванню екскурсантів та всезагальному ознайомленню з історією, легендами та «бувальщинами» Лебединщини.

Серед великої кількості перспективних туристичних об’єктів Лебедина та навколишніх сіл, надзвичайно цікавими є лифинські околиці, які знаний історик архітектури та мистецтва Віктор Вечерський в книзі «Спадщина містобудування України: теорія і практика історико-містобудівніх пам’яткоохоронних досліджень населених місць» назвав «Лебединською Швейцарію».

Пояснюючи свою алегорію, Вечерський писав: «Ми встановили, що велика своєрідність надає селу неповторний ландшафт, високі композиційно-візуальні якості якого привели до такого метафоричного найменування, як «Лебединська Швейцарія». Тож, саме в цю місцевість і направилася перша в 2019 році історико-краєзнавча експедиція працівників Лебединського міського художнього музею ім. Б.К. Руднєва, на чолі з директором Андрієм Гельмінтіновим та головою громадської організації  «Мистецька платформа Лебедина» Іваном Мальцевим.

• 

• 

• 

• 

Дорога, що веде до Лифина проходить через лісовий масив, надзвичайно мальовнича. Неможливо описати казкову красу лифинської природи. Стародавні ялини, листяні ліси, чисті ставки і схили, все це робить поїздку до Лифина незрівнянною.

Село Лифине (колишній  Лихвин) належить до Ворожбянської сільської ради. Перші документальні свідчення про хутір Лиховщину (Лифівщинину) відомі з 1778 року, тоді вони належали осавулу Алфьорову, і тут мешкати 179 підданих, потім належала його вдові. У першій половині ХІХ століття як посаг Наталії  Хрущовій — жінці вельми і вельми неординарній. Вона товаришувала з Іваном Тургенєвим, Яковом Полонським, Олександром Плещеєвим… Аристократизм у ній органічно поєднувався з демократизмом. Іван Єрофеїв, який ще в 1930 р. досліджував історію перебування Шевченка на Сумщині, писав, що Хрущова «чарувала всіх тих, хто її знав, своєю красою, а ще більш розумом, культурністю, глибоким інтересом до поезії й політики. Розбудована панська ж садиба була — Дмитром Олександровичем Хрущовим. Центральний будинок був до цього часу дерев’яним.

Сам господар помістя був він вельми цікавим і діяльною людиною. Освіту здобув у Харківському імператорському університеті. Частину своїх кріпаків відпустив на волю за кілька років до скасування кріпосного права. З 1858 по 1859 роки був членом Харківського губернського комітету, де дбав про поліпшення побуту поміщицьких селян. У 1861 році отримав від уряду медаль «За труди по звільненню селян». З червня 1865 по квітень 1867 значився керівником Лебединського повітового дворянства.

Особливою гордістю поміщика був його фруктовий сад. Саму ж садибу подружжя Хрущових використовували тільки як дачу.

Від цієї величної садиби сьогодні зберігся винний склад – одноповерховий, на підвалі. Фасади мають цегельний декор у вигляді лопаток, розміщених на кутах, стрілчастих арок і підкарнизну аркатуру. Силует споруди збагачують фронтони та люкарни на даху. Господарські будівлі, що знаходяться навпроти садиби, уявляли собою 5 об’єктів по периметру прямокутника і створювали єдиний архітектурний комплекс. І до цього дня вражає своїми масштабами й красою двоповерхова казарма для робітників економії. Флігель в південно-західному куті парадного двору, з чотирьох колонним портиком-ганком на особовому фасаді й великими вікнами з лучковими перемичками й різьбленим дерев’яним декором.

Садиба Хрущових привертає особливу увагу і шанувальників українського поета Тараса Шевченка, де він зупинявся на початку червня 1859 року. Цього року виповнюєиться 160-річчя його візиту на Лебединщину.

Легенди – постійні супутники життя великих людей. Тому не дивно, що місцевий лебединський люд переказував, як Шевченка переслідували жандарми, а він «викопав підземний хід і втік з Лихвина»(!).

Шевченкознавці воліють оперувати достовірними даними, тому поки що лихвинський епізод у творчості Тараса Шевченка – це два малюнки «В Лихвині», етюд «Дуб» та ще вірш «Ой по горі роман цвіте», написаний 7 червня.

Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається:
«Де та доля пишається?

Чи то в шинках з багачами?
Чи то в степах з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється по волі?»

Не там, не там, друже-брате,
У дівчини в чужій хаті,
У рушничку та в хустині
Захована в новій скрині.

Лихвин, 7 іюня [1859]

Вірш є стилізацією під народну пісню. Цікаво, що центральним у ньому є мотив, пов’язаний із пошуком долі молодим козаком, – долі, яка криється в скрині дівчини-нареченої, йому ще не відомої. Мотив цей, по суті, автобіографічний: Тарас Шевченко їхав на Україну з надією на одруження.

Залишивши Лифин, шлях екскурсантів проліг до села Ворожба, де вони відвідали  Спасо-Преображенський храм, будинок де народився художник Василь Кричевський, автор малого герба України та місцевий краєзнавчий музей організатором якого є унікальна творча особистість – Леонід Гема. Музей діє з 2011 року. За цей час у ньому з’явилися більш, ніж 500 експонатів, зібраних ініціатором. Завдяки особистому ентузіазму засновника інтер’єр двоповерхового приміщення музею має привабливий вигляд, зацікавлює великою кількістю предметів побуту, макетів, фотовиставок.

Леонід Романович  –  людина різносторонніх інтересів, завжди готовий поділитися власним досвідом, знаннями. Самостійно проводить екскурсії  та переконаний у істині: «Хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього». 

Вже по дорозі до Лебедина екскурсанти відвідали православну церкву у с.Бішкінь, помилувалися настінними фресками цієї релігійної споруди.

Неочікувано для самих учасників історико-краєзнавча експедиція перетворилася на туристичний маршрут вихідного дня, наповнений позитивними враженнями та емоціями.

Валентина Знаменщикова, спеціаліст міського відділу культури і туризму Лебединської міськради