“Їхати не збираємось”: як живуть мешканці у прифронтовій Хотіні
Сім’я пані Ольги евакуювалася з селища Хотінь 1 червня, а через два місяці повернулась, попри небезпеку. Нині від Хотіні до окупованої, за даними Deep State Олексіївки, трохи більше ніж 10 км. Пані Ольга, говорить, що хоче жити у своєму домі й сподівається, що скоро небезпека мине.
Пусті вулиці, розбиті будинки, пошкоджені авто, покинуті домашні тварини — такий вигляд має нині селище Хотінь. Сумська зооволонтерка Тетяна Крикун, говорить, що везе корм для тварин — котів і собак, тим людям, які залишаються в селі й зможуть годувати покинутих тварин.
“Я маю сили, я маю можливість, я маю бус, я маю, якийсь корм і я можу допомогти. Я не боюся туди поїхати, я не боюся втрапити під обстріл, я маю більш менш стабільну нервову систему, я роблю це, бо я це можу”.
Пару місяців тому Тетяна рятувала від обстрілів і місцевих мешканців.
“Я привозила продуктову допомогу, ми познайомилися, розговорилися і я переконала їх, що потрібно виїжджати, що це небезпечно, залишатися там, де вже немає світла та газу. В них є рідні, свати чи куми у місті Суми, і я вивезла їх з речами та тваринами”, — розповіла Тетяна.
Через небезпеку жінка по селу пересувається велосипедом.
“Далі їхати такою великої машиною просто небезпечно. Тому пересідаємо на велосипеди, беремо корм для тварин, для людей, ліхтарики і їдемо годувати тварин”, — сказала Тетяна. Разом з нею велосипедом їде і кореспондентка Суспільного Вікторія.
“Головна проблема в тому, що тут ніхто не розміновував нічого, тому можна нарватися або на небезпечні уламки, або на нерозірвані снаряди”, — каже Тетяна.
“Сім котиків, це яких я назбирала. Люди їх викинули, я їх назбирала, таких було сім, і три котики, які до нас прийшли під час війни, як ми виїхали”, — розповіла Ольга Головченко, місцева жителька.
Пані Ольга Головченко з чоловіком, — це ті мешканці, кому допомагала виїхати Тетяна та нині вони повернулися додому.
“Одна мрія — жити тут. Де б добре не було, а вдома краще. Моя каже: “У Суми”, а я не хочу в Суми. Як не є — нехай і світла немає, газу немає — аби тільки вдома. Дім є дім”, — сказав Анатолій Головченко, місцевий житель.
Російські військові обстрілюють селище щоденно, каже пані Ольга:
“І Фавор, і храм — і горить, і горить, і горить… Ліцей розбили. А вчора дві будівлі диміли: одна раніше, інша пізніше. Шифер стріляв”, — сказала Ольга Головченко.
У селищі немає електрики та газопостачання та попри обстріли, каже пані Ольга, вони залишаються вдома та почали збирати урожай картоплі.
“Ми приїхали 5 серпня, додому. Ну, поки хто-зна — може, поїдемо. Якщо буде благополучно, що нас тут не вб’ють і не розіб’ють, то поки не збираємось їхати. Ну, тварини, розумієте… У нас одні собаки й коти. Колись було господарство. Город посаджений — а як же, ми ж його садили в травні. Онде капуста, онде перчик, онде огірочки, помідори. Кабачки — он, ціла вже, нікуди й дівати. Ось квасоля, вже треба повиривати. А це — картопля, це ми тут викопали, а там ще треба копати”.
Тетяна залишає родині корм, аби вони годували тварин та обіцяє, що скоро повернеться.
“Кріпіться, тримайтеся, приїду в гості на мариновані огірки, щоб закривали тут всього, для всієї родини. До побачення”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ
.