Ветеран, який пересувається на кріслі колісному, про безбар’єрність у Сумах
Ветерану російсько-української війни Віталію Дугіну після поранення в жовтні 2024 року ампутували обидві ноги. З того часу він в основному пересувається на кріслі колісному, бо говорить, через високу ампутацію швидко втомлюється на протезах. На які труднощі натикається у побуті та під час прогулянок містом – чоловік показав кореспондентам Суспільного.
Сумчанин Віталій Дугін ветеран російсько-української війни. З 2022 року у складі 115 окремої механізованої бригади він обороняв країну на Сумському, потім на Торецькому і Куп’янському напрямках. В жовтні 2024 року під час виконання бойового завдання Віталій зазнав поранення.
“Штурмували наші позиції п’яту добу. І так сталося, що вони під ранок пробрались трошки ближче до нас, почали закидати гранатами, коли це побачили, почали виконувати певні дії, тобто кругова оборона, все. І під час відбиття оцієї атаки не побачив ту гранату, наступив на неї, ну і відірвало нижні кінцівки. Потім довго по часу була евакуація, бо не було такої фізичної можливості, бо весь час атаки, атаки. Тобто не було такої як наслідок турнікетний синдром, висока ампутація”, – згадує ветеран.
Далі була реабілітація, після якої волонтери організували чоловіку протезування у Сполучених Штатах Америки. Там, каже, заново вчився ходити.
“Це були спочатку такі коротенькі – стабіси називаються. Вони без колін, без нічого, спочатку на цих вчилися. Потім і на вулицю виходили, і по травичці пробували ходити. Було, звичайно, важко, але вчилися. А вже потім зробили мені ці протези з колінами. І то вже їх опановував”, – пояснює чоловік.
Основною задачею, каже Віталій, було навчитись ходити на протезах по сходах. Бо квартира, в якій чоловік мешкає із родиною, розташована на останньому шостому поверсі. Ліфта в будинку немає.
“Перила – це вже робили ми самі… Поверх пройшов хвилин 7-8 відпочиваю. Потім наступний поверх, знову відпочиваю. І так поки до шостого”, – каже Віталій.
Дружина Віталія Дугіна Лариса розповідає – у квартирі до нових умов життя чоловіка поступово підлаштовуються.
“Знаходимо якісь варіанти пристосування до чогось. Там от у двері не проїжджає крісло колісне, наприклад, у санвузол ніяк не можна. То вже Віталій там сам придумав спосіб, як можна цим користуватися”, – додає Лариса.
Під час прогулянок на невеликі дистанції, розповідає Віталій, пересувається на кріслі колісному: звичайному чи електричному.
“За рахунок того, що дуже мало м’язів, то ходок з мене ще той, недалеко і недовго”, – говорить ветеран.
Крісло колісне зазвичай допомагають винести діти, каже Лариса.
“Коляска, як для мене, заважка, навіть ця звичайна. Електрична ще в нього є, то вона ще більше. Важить 30 кг. Хтось повинен її знести, знести – це ще куди не йшло, а підняти – сама я цього не можу зробити, то це або ми разом із сином, або син старший це сам робить, він в нас займається спортом і якщо вже немає виходу, то він сам. А якщо електрична, то це треба тільки вдвох”, – зазначає Лариса.
Від самого під’їзду, каже Віталій, постає питання безбар’єрності.
“Якщо у нас десь з тротуарів є, так названі «спуски», але ж ті спуски – там кут такий, що самостійно ти його не подолаєш. З’їхати то ще ладно, там скотився і все, а піднятися на нього, то треба брати такий розгон і то не факт, що ти вискочиш на нього. Це по-перше. По-друге, є дуже багато в нас тротуарів таких, де є з’їзд, дивишся – адекватний, все, кут нахилу, чудово. А з наступної сторони там просто тебе зустрічає бордюр. Ну, немає заїзду. Як так може бути?”, – говорить ветеран.
Потрапити всередину улюбленої раніше кав’ярні нині змоги немає, каже чоловік.
“Тільки на протезах можна зайти і то… Дуже це складне завдання.. Нема ні перил, ні пандуса”, – пояснює Віталій.
Літня тераса для людей, що пересуваються на кріслі колісному, також не пристосована: заїзду немає, лише сходи.
Якщо доїхати у потрібне місце на кріслі колісному можливості немає, додає Віталій, використовує автомобіль. Його також переобладнав під власні потреби.
“Нічого складного немає, машина – коробка автомат. На себе газ, від себе – це гальма. Раз, і поїхали…”, — говорить чоловік.
Що стосується комунальних установ, каже Віталій, вони частково облаштовані для людей з інвалідністю.
“Де я був там по лікарнях, департамент захисту, ЦНАП, там більш-менш зроблено і пандуси, перила, і туалети такі, що адекватні, щоб можна було і проїхати, і обладнані всім необхідним”, – каже Віталій.
За словами подружжя, зручностей для людей, які пересуваються в кріслі колісному, в місті мало. А людей з інвалідністю, зокрема ветеранів, з кожним днем стає більше.
“Я вважаю, що треба спочатку на державному рівні зробити головне – прибрати оці старі радянські ДБН і СНІПи (санітарні норми і правила — прим. ред.), передивитися, як це зроблено в більшості світу цивілізованого”, – говорить чоловік.
Попри труднощі, каже Віталій, веде активний спосіб життя, займається спортом. Кілька тижнів тому він брав участь у всеукраїнських змаганнях із волейболу у Києві.
“Для мене спорт дає те, що не засиджуюсь на одному місці. Це постійний рух десь кудись. Намагаємось якось рухатись далі, вперед, щоб на місці не сидіти”, – каже ветеран російсько-української війни.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ