Військовий командир – матері солдата: “Велике спасибі за сина-патріота”
На адресу Глухівської районної державної адміністрації надійшов лист-подяка родині військовослужбовця, який виконує бойові завдання в зоні проведення операції Об’єднаних сил у складі військової частини А2896 – старшого солдата Євгенія Миколайовича Стеценка, уродженця села Береза.
ШАНОВНА НАТАЛІЄ ІВАНІВНО!
З почуттям великої поваги і вдячності та з нагоди Дня захисника України висловлюємо Вам щиру вдячність та кажемо велике «СПАСИБІ» за виховання сина ЄВГЕНІЯ, який чесно та сумлінно виконує свій військовий обов’язок із захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Ви виростили справжнього лицаря-патріота, свідомого громадянина та захисника рідної землі!
Своєю нелегкою службою, хоробрістю та мужністю Ваш син гідно примножує славу поколінь-захисників нашої Батьківщини та підтримує авторитет Збройних Сил України. Від усієї душі бажаємо Вам міцного здоров’я, родинного затишку, благополуччя та Божого Благословення!
З вдячністю командир військової частини А2896, полковник С.Котенко.
Ми познайомилися з Наталією Іванівною і попросили розповісти про її сина – захисника України.
Проста, скромна, сільська вчителька-пенсіонерка, яка багато років навчала дітей у Березівській школі, мама двох синів – Наталія Іванівна Стеценко. При зустрічі у нас відразу ж зав’язалася відверта, доброзичлива розмова. Наталія Іванівна з любов’ю розповідала про свого сина Євгенія, неодноразово наголошуючи, що він – звичайна людина, що героїзувати його не потрібно, що він, як і всі воїни, просто виконує свій чоловічий, синівський обов’язок перед Батьківщиною.
Та все ж таки, ким є сьогоднішній герой нашої розповіді, чим заслужив увагу з боку керівництва своєї військової частини, що ті передали подяку мамі через Глухівську РДА та ЗМІ?
Як і всі його однолітки 1987 року народження, Євгеній у свій час закінчив школу, здобув фах організатора виробництва у Глухівському сільськогосподарському технікумі ім. С.А. Ковпака. За станом здоров’я його не взяли на строкову службу до лав Збройних Сил України, видали військовий квиток на руки. Як і личить молодому хлопцеві, зустрів свою долю – дружину Ларису, оселились на Вінниччині, мав цивільну роботу. Жили, будували плани на майбутнє, згодом народився синочок Володя. Та не полишали думки доброго, чуйного хлопця, який завжди прагнув справедливості, події, що розгорнулися на сході країни ще у 2014 році. І в 2016 році Євгеній йде до місцевого військкомату, як-то кажуть, добровольцем і висловлює щире бажання стати на військовий захист своєї України.
Знаючи, що мама буде дуже хвилюватися (адже вона рано залишилася вдовою з двома синами), Євгеній їй повідомив про свій вибір, будучи вже військовослужбовцем. Навчання, тренування – і відправка в зону АТО, в епіцентр воєнних дій. Адже саме там бачив своє місце захисник України Стеценко. Станиця Луганська, Водяне… Ці населені пункти Донбасу чи не у щоденних зведеннях «гарячих новин». Ось так вже три роки служить Євгеній Стеценко, сьогодні він вже командир відділення. Дуже здружився зі своїми побратимами, разом доводилося бачити і смерть, і сльози, і людське горе. Там, на передовій, він чітко зрозумів, що бій іде не лише за клаптик рідної землі, а за всю Україну. Як говорить Наталія Іванівна, виклик: «Україна понад усе» – для її сина і його товаришів це не просто слова, це сенс їх життя сьогодні. До речі, і на службі, і у повсякденному житті Євгеній спілкується тільки українською мовою, бо той, хто любить рідну землю, має знати й рідну мову.
Не полишив на військовій службі Євгеній і своє хобі. Як говорить Наталія Іванівна, сам любить смачно поїсти і приготувати гарно вміє. Тож часто з передової до мами відправляє фото, як вони разом з хлопцями готують вареники, плов, солянку, овочі-гриль та інше.
Коли настає час відпустки, Євгеній обов’язково приїздить до Берези, востаннє був у лютому разом з дружиною та сином.Ось тоді і маму він балував приготовленими власноруч смаколиками.
Як взірцевий борець за суверенітет і цілісність України, Євгеній має нагороди. Серед таких:почесний нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, медалі «Захисник України». «Операція об’єднаних сил. Разом до перемоги», «За службу державі», похвальні листи. І ось Подяка матері від командира військової частини.
Завершуючи нашу розмову, Наталія Іванівна наголосила: «Як мати я дуже хочу, щоб якскоріш закінчилася війна, щоб наші соколики всі живими повернулися додому. Ще хочу, щоб держава не відверталася від своїх захисників, допомагала їм усіляко, підтримувала. А люди, щоб гідно оцінили наших захисників, що боронять наш мир там, на Сході, щоб хоч на хвилиночку задумалися над тим, що воїни Української армії щодня готові покласти на вівтар нашої свободи і незалежності головне – ЖИТТЯ».
