Вивозив із Бахмута поранених побратимів, міг знайти вихід із найскладніших ситуацій: Шостка попрощається із захисником Андрієм Грінченком
Завтра, 26 вересня, Шосткинщина прощатиметься із захисником Батьківщини Андрієм Грінченком.
Як інформує Шосткинська міська рада, панахида розпочнеться о 10:00 біля церкви Покрови Пресвятої Богородиці ПЦУ (вул. Соборна 1-А, Садовий мікрорайон). Початок траурної церемонії – об 11:00 біля кінотеатру «Родина» (вул. Садовий бульвар, 13). Поховання відбудеться в с. Ображіївка.
Андрій народився у Шостці 14 червня 1992 року, навчався у школі № 2. З дитинства хлопчик захоплювався технічним моделюванням, весь вільний час проводив на Шосткинській станції юних техніків, приймав участь у численних змаганнях. Нагородою за працелюбність і талант юного моделіста-конструктора стала путівка до міжнародного табору. Іншим захопленням на все життя стали активні види спорту – боротьба та біг.
Після отримання середньої освіти юнак вступив до хіміко-технологічного коледжу за фахом «електрик», а потім закінчив Шосткинський інститут за напрямком комп’ютерно-інтегрованих технологій.
Доросле життя Андрій почав з роботи на одному з місцевих підприємств та створення сім’ї з коханою жінкою. Молодим людям разом довелося пережити багато випробувань, одним з найголовніших стала служба Андрія Олександровича в зоні АТО/ООС (куди він вирушив добровільно).
Після повернення з фронту у чоловіка було безліч планів і мрій, над втіленням яких він невтомно працював. Лідер по натурі, він ніколи не ховався від проблем і намагався допомогти іншим. 24 лютого 2022 року чоловік весь день провів за кермом авто, евакуюючи мирних мешканців з Києва. Через день він добровільно став на захист Батьківщини. «Не можу спокійно дивитися в очі тих жінок і дітей», – коротко пояснив рідним.
Несення військової служби відбувалося в найгарячіших і найнебезпечніших зонах – у Бучі, Бахмуті. Успішно пройшовши конкурс, шосткинець був зарахований до штурмової бригади підрозділу «Азов». За словами бойових побратимів, саме Андрію Грінченку багато українських військових дякували за порятунок. За власні гроші купив автомобіль, на якому вивозив з Бахмута поранених побратимів, міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Він був дуже товариською та енергійною людиною, ніколи не жалівся на долю та намагався бачити шанс завжди. Під час розмов з родиною намагався завжди бути позитивним, жартувати, підбадьорювати.
На фронті не полишав фізичних тренувань, і о 5 ранку його можна було бачити на пробіжці… Після поранення плеча Андрій приїжджав до Шостки у коротку відпустку, відвідав волонтерський центр, з захватом роздавав морозиво малюкам на День захисту дітей. Мріяв про власних дітей з коханою жінкою, про жадану і таку нелегку Перемогу України…
Друге поранення чоловік отримав 6 вересня цього року, і воно стало роковим. Незважаючи на зусилля провідних харківських медиків, 23 вересня Андрія Олександровича Грінченка не стало.
У глибокій скорботі батьки і сестра, дружина і численні друзі…
Для багатьох Андрій Грінченко був людиною-сонцем – яскравим, щедрим на добрі справи та душевну підтримку. За порівняно коротке життя він встиг допомогти дуже багатьом.
Низький уклін Воїну Світла.
Вічна шана і вічна пам’ять.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ