Як живуть у селах Краснопільської громади
Краснопільська громада межує з РФ, на її території діяв російсько-український пункт пропуску “Покровка-Колотилівка”. Кореспонденти Суспільного проїхали селами громади, через які проходить траса “Суми-Покровка”, і дізналися, як живуть місцеві жителі.
“ Тут же був маршрут “Суми-Бєлгород”, маршрутка ходила раз у день, ну кожен день. Наші люди раніше їздили в Готню скупляться, поїзд ходив у нас “Суми-Готня” , — розповіа місцева жителька Лідія.
В лютому 2022 року дорога від Покровки стала одним зі шляхів, яким російські війська зайшли на територію України. Села на їхньому шляху опинилися під окупацією.
“В нас же по вулиці танки стояли, із цього колодязя під’їжджали воду танком брали. І у двір заходили, тут самогон ходили шукали. В нас теж були такі люди”, — додала Лідія.
Протягом останніх двох років села громади – під постійними обстрілами, розповіли місцеві жителі. Зокрема, у центрі Самотоївки внаслідок влучання російських снарядів пошкоджені приміщення клубу, сільської ради, магазину, житлові будинки, є загиблі. Рідні пані Лідії виїхали за кордон, а вона сама, каже, вже звикла до тривог:
“Ми вже не боїмося їх. Ото як десь загуділо, вийшли, подивились, ага, полетіло. Ось недавно летіло кудись щось. Ось сусідка казала: у 2 часи ночі вийшла кота випускати – дрон літає над головою. В нас тут багато їх літає. Люди бачать їх. Ну ми вже звикли, як вечір – трішки телевізор подивилися і все. Світло різко не вмикаємо ніде. А так телевізор подивиться… Штори позакривані всі”.
Село Глибне теж пережило окупацію. Віра Солопова — соцпрацівниця, обслуговує 6 жінок похилого віку, які не мають рідних. Розповідає, що більшість односельців залишаються вдома:
“Кілька чоловік із дітками виїхали, мами, на західну Україну, а так в основному тримаємося вдома поки. Тривожно, дуже тривожно. І ночами, і вдень буває тривожно. Прильоти бували. Тут до нас на тракторну бригаду прильот був, такий, що і вікна повилітали в людей, і криші понарушувані. Ну війна є війна”.
У приміщенні медпункту раз на тиждень приїжджає пересувне поштове відділення. Із закладів культури у Глибному працює бібліотека, по три години на день.
“Працює вона по 3 години в день, але ми працюємо. Ми займаємося з дітьми, в мене гурток “Ганнуся”. Ми робимо поробки. Ви знаєте, із початку війни люди стали читать більше, ніж дивитися телевізор і сидіти в інтернеті”, — поділилася бібліотекарка Олена Вєєвник.
Іван Чучин мешкає у Краснопіллі. Напряму це 8 кілометрів від російського кордону. Розповідає, що вдома залишилися тільки син і невістка, не можуть кинути роботу. Сам же чоловік, коли почалася евакуація мешканців прикордонних сіл, допомагав вивозити людей і майно: “В мене вантажна машина, вивозив звідти речі, в кого що позалишалося, сюди переїжджали. А що там, зараз у Покровці немає нічого, там розбомбили її”
Краснопільчанка Валентина Близнюк розповідає: через війну втратила роботу, тепер не може нікуди влаштуватися: “В мене 7 спеціальностей і робочого місця немає для мене. При 7 професіях трудилась, трудова книжка дуже хороша, а роботи немає ніякої зовсім. Дуже погано, тому що навіть одні думки, що війна – це дуже погано”.
Родина Світлани Придатко живе на одній з вулиць на виїзді з Краснопілля в бік Покровки. Каже, щодня чують звуки вибухів: “Куди їхать? Ми в Суми збиралися, а там же ж не краще. Вчора малий ночував, там же ж шахеди, він каже: “Я краще додому”. У батьківський дім повернулася із Сум сестра Світлани з дитиною.
Після Краснопілля наступний населений пункт по трасі в бік Росії – Покровка. Пропускний пункт, через який поверталися в Україну жителі окупованих територій та обмінювалися полоненими, закритий у серпні цього року.
Як повідомив заступник Краснопільського селищного голови Василь Лавріненко, у Покровці залишилося декілька місцевих жителів.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ