Житель Роменщини колекціонує зброю часів Київської Русі
Майстер із села Гаї Роменського району Станіслав Кривогуз кілька років займається гравіюванням на сокирах. За цей час він створив близько 150 художніх сокир. У своїй роботі поєднує функціональність інструмента й декоративне оздоблення. Окрім цього, чоловік колекціонує та реставрує зразки старовинної зброї різних історичних періодів. За фахом Станіслав — майстер лісу Сумського надлісництва ДП “Ліси України”. Каже, ця робота допомогає краще розуміти ремесло. Більше — чоловік розповів Суспільному.
Майстер Станіслав показує, як наносить малюнок на сокиру.
“Відполіровану заготовку зафарбовую фарбою, наношу малюнок. У мене є різні приспособи – шила, голки, якими я вицарапую все зайве до металу. Де залишився голий метал – воно буде травитися, вглиб витравлюватися. А те, шо лишається під фарбою буде відполіроване і блискуче”, – пояснює чоловік.
Каже, сокира може бути функціональна, і гарна водночас. Додає, виготовлення сокири триває від тижня до місяця. Це залежить від якості металу та складності малюнку.
“Тут голкою точками. Бачите, які маленькі точечки. І очі напружую – довго не всидиш його робить. Треба робить перериви”, – зазначає майстер.
Займатися сокирами став з початком повномасштабного вторгнення, розповідає Станіслав.
“Коли стояли блокпости я і ножі робив хлопцям. І ножни шив на ножі. І туди ж тоже хлопцям сокири як є потреба – роблю”, – каже чоловік.
Робить майстер і оздоблення для сокир: “Замовляю в інтернеті шкіру, шию чохли, роблю обтяжку руків’я”.
Чоловік каже, дає сокирам нове життя. Додає, старі знаходить на базарі та у пунктах прийому металобрухту.
“Бували випадки, шо люди самі дзвонили і кажуть: “У мене є сокира отака, отака”. Кажу: “Скинь фотографію, я подивлюсь клеймо яке”. Тому шо я не всі сокири радянські використовую. Буквально чотири-п’ять заводів. Кажуть, радянська якість була там, не все воно було якісне”, – наголошує Станіслав.
Чоловік робить різні види сокир. Наприклад, томагавки – на індіанську тематику. Пояснює, вона функціональна, але більше як сувенір. Ще є сокири на скандинавську тематику. Також майстер колекціонує та реставрує старовинну зброю.
Зокрема є піка часів Київської Русі та сокири.
“Старався зробити руків’я автентичне тому періоду. Ніхто звідти ще фотографій нам не скидав, які були сокири”, – жартує чоловік.
У колекції є сокири Козацької доби та 19 століття, каже Станіслав. Наприклад, тесло, яку використовували для ночв та човнів.
Станіслав каже, ледь не все вдома зроблене його руками. Раніше займався різьбленням по дереву.
“Вирізав ще 23 лютого 2022-го, а на другий день війна почалася і я його закинув. В принципі, картина день-два і вона вже дороблена. Якось нема настрою займатися”, – каже майстер.
Станіслав показує одну з найскладніших робіт і пригадує, як його син теж ненароком долучився до різьблення.
“Йому років п’ять було, я лишив різці. Вирізав голову пів вечора. Усе ж старався там деталізувати. Положив, прихожу, він взяв полукруглий різець узенький такий, мабуть, троєчку, і мені через усю голову заглибив його. І в п’ять років казалось би, де та сила, а шкоди наробив. Прийшлося ще пів вечора по новой все углублять”, – згадує чоловік.
Каже, його основна робота допомагає краще розумітися на ремеслі. Станіслав – майстер лісу у Сумському надлісцтві ДП “Ліси України”.
Пояснює, у лісі працювали його дідусь, дядько та мати.
“У дідуся був кінь. І було снігу, пам’ятаю, так через ворота їздив кінь. Я з ним у ліс їздив, пам’ятаю, як кіньми трелювали дерево. А мене ще посадять, шоб я у відрові піддержував вогонь, у відрові чай варили вони з гілочок. Кліт туди кидали, дику грушу, вишню кидали”
Завдяки здобутим знанням, Станіслав пояснює, яка деревина підходить для виробів. До прикладу, з липи можна робити більш деталізовані вироби. А у вільсі деякі елементи відвалилися б.
Чоловік разом з колегами-лісівниками зробили рекреаційну зону, де нині відпочивають люди. Станіслав додає, це місце має свою історію.
“Зроблена на території лісничого саду, якому понад 120 років. Його садив ще заможний чоловік колись, до революції. Стояв будинок, там ближче до дубів господарські споруди були. Потім прийшла революція, пролетаріати, виселили чоловіка. З часом сюди заселили працівників лісового господарства. Будинок був на дві сім’ї, в тому числі дідусь мій жив”, – каже майстер.
З часом будинок зруйнувався, каже Станіслав.
“Оці дерева – це останні спогади про чоловіка. Чоловіка прізвище було Бабенко. І так це місце і назвалося – Бабенківщина”
У лютому – 25 років, як Станіслав працює у лісовій сфері. Нині на його рахунку близько 150 художніх сокир. Каже, свою роботу і ремесло не уявляє без лісу.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ